Антиутопічний психопатологічний трилер, події якого розгортаються на території однієї 40-поверхової висотки. Висотка - це замкнута, майже ізольована система, у якій з одного боку є все, необхідне для життя (школи, супермаркет, басейн), а з іншого - чітка ієрархія та градуйована класова нерівність. Історія про стрімкий занепад суспільства і суспільство, що прагне занепаду. Про первинні інстинкти, що ніби дрімають, та завжди готові прокинутися. Про злами у свідомості людини, що призводять до катастрофічних наслідків. Про невідворотність насильства. От тільки де конця незрозуміло, чому саме воно невідворотне… Книга лишає по собі масу питань, але затягує і заворожує. Безумовно, цікавий автор. Він підіймає дуже нетипові теми і дивиться на них під неочікуваним ракурсом, досліджуючи природу людських психопатологій. Головне питання - звідки береться та хвиля насильства? Чому герої відпочатку переконані, що воно невідворотнє? Але якщо прийняти правила світу як аксіому, то решта подій виглядає доволі логічно. Хоча дії і мотивація деяких персонажів шокує і не вкладається в мою систему світогляду - та хто сказав, що мають вкладатися? В книзі дуже багато руйнування, агресії і насильства, здебільшого немотивованого або мотивованого якоюсь викривленою логікою. За настроєм та рівнем жорстокості схоже на Володаря мух та неймовірний серіал від Нетфліксу «Суспільство» (який, на жаль, обривається на першому сезоні) - але доросла версія. Відповіді, яких я не знайшла у самому творі, я вирішила пошукати в біографії Балларда, і дійшла висновку, що треба почитати більше його творів, щоб таки ті відповіді отримати. Тож в планах ще щонайменше його «Виставку жорстокості», «Автокатастрофу» та «Бетонний острів». Взагалі автор дуже зацікавив своєю самобутністю. Дуже вразила мова - лаконічна, гостра, нестандартна. Сильні і оригінальні метафори. Весь твір загалом - це велика, божевільна метафора. З емоційного боку - це здебільшого шок і нерозуміння, але майже жодного співчуття. Хоча здавалося б, для співчуття тут безліч приводів