Дуґлас Мюррей

Книга містить конструктивну критику політики керівництва ЄС, яка призвела до масштабної кризи середини 2010-х рр. Автор відверто говорить про неприємні речі, котрі перетворилися на величезну проблему в сучасній Європі — неконтрольовна нелегальна імміграція, переважно з країн Ближнього Сходу та Африки, внаслідок якої на континенті значно збільшився вплив ісламу. З цією проблемою добре знайомі наші співвітчизники, котрі давно (або ж нещодавно, через війну) перебралися до європейських країн. З цією ж проблемою матиме справу й Україна, коли (не хочеться казати “якщо”) вона буде прийнята в ЄС.
Мюррей не виступає у своїй праці черговим огульним критиком, котрий хоче виїхати на хвилі хайпу. Ні, він ретельно підійшов до написання книги — довго досліджував, збирав матеріали, вивчав статистику, навіть декілька разів відвідував табори іммігрантів, зокрема в Італії та у Греції. В результаті аналізу автор дійшов висновку, що загрозу західним цінностям та способу життя становить не просто кількість нелегальних мігрантів (а їх мільйони), а те, що їх переважна більшість не інтегрується в європейське суспільство. Справа не лише в тому, що вони продовжують сповідувати іслам, а в тому, що багато з них сповідує радикальні течії ісламу. Внаслідок цього у багатьох європейських містах виникли квартали, де мешканці не розмовляють місцевою мовою, їхні діти, якщо й ходять до школи, також не знають державної мови. Ці іммігранти дотримуються своїх звичаїв, декотрі з яких суперечать законодавству. Через великий наплив таких переселенців значно зросла злочинність (не кажучи вже про теракти), але часто поліція навіть боїться заходити в “мусульманські” квартали. Проте варто зазначити, що в наш час відверто та привселюдно на Заході торкатися цієї теми таїть в собі небезпеку одразу бути затаврованим як “ксенофоб”, “расист” чи навіть “фашист”. Ліва спільнота дуже чутлива до теми імміграції й нерідко саме її агресивна активність затикає роти людям з іншими поглядами, загрожуючи самій свободі слова.
Але Мюррей не тільки критикує. Він також пропонує шляхи розв'язання проблеми, доки ще не пізно. А пізно може стати тому, що мігранти продовжують прибувати в Європу. Рівень народжуваності в їхніх сім’ях зазвичай значно вищий, ніж у корінних європейців, у котрих той навпаки невпинно знижується, опустившись нижче порогу відтворення. Вже є міста, де біле населення становить меншість(!). Тому діяти потрібно нагально. Проте для цього потрібна громадянська мужність. А як її знайти в собі політикам, якщо навіть звичайним небайдужим громадянам обговорення теми мігрантів загрожує звинуваченням у “расизмі”? Й сАме це замовчування проблеми призвело останніми роками до зростальної популярності радикальних правих рухів, що в час виходу книги (2017 рік) ще не становило небезпеки. Популярність крайніх правих стрімко зростає, зокрема в Німеччині, Франції, Нідерландах, Австрії, а в Угорщині правопопулістський уряд Орбана вже давно при владі. Звинувачувати за це варто не “несвідомих” виборців-європейців, а загравання західних політиків з лівими ідеями, тобто, відхід від центризму, та створення власними руками кризи й подальше її ігнорування.
Дуже цікава та трохи песимістична праця. Рекомендую для ознайомлення всім, хто бачить Україну в європейській спільноті. Моя оцінка - 10 з 10.

Хочу сказати, що ця книга просто блискуча, і я закликаю всіх – незалежно від політичних поглядів – її прочитати. Попри те, що Дуглас Мюррей вже має за плечима кілька чудових робіт, цього разу він перевершив сам себе, створивши вражаюче, викривальне й зрештою трагічне дослідження сучасного світу. У цій книзі автор торкається безлічі суперечливих тем, які впливають на життя європейських країн та постійно з’являються в новинах: безпрецедентний наплив іммігрантів (раніше їх вважали біженцями, але це твердження вже неодноразово спростовувалося – більшість "біженців" виявилися нелегальними економічними мігрантами), різке зростання сексуальних злочинів у Європі, культурне самобичування західних країн, рух Black Lives Matter, народжуваність серед іммігрантів, зіткнення між ліберальними суспільствами та ісламськими громадами тощо.

Більшість із цих тем, особливо імміграція та іслам, залишаються табуйованими, і людину можуть назвати ксенофобом лише за те, що вона піднімає ці питання. Мюррей описує, як такі терміни, як "ксенофоб" та "расист", настільки часто зловживаються і перекручуються, що втратили свою колишню силу. Протягом усієї книги автор майстерно аналізує ці теми виважено, обґрунтовано і водночас витончено.

Я погоджуюся з Мюрреєм у тому, що європейці часто зосереджуються лише на темних сторінках своєї історії, водночас ідеалізуючи інші культури, розглядаючи їх лише з найкращих боків. На мою думку, крайні ліві отримали надто великий вплив у академічній та медійній сферах, що й дозволило їм зробити цей шкідливий світогляд нормою. Але ж усі культури мають як позитивні, так і негативні аспекти! Мюррей висловлює ці думки набагато точніше, ніж міг би хто-небудь інший, і саме тому я ще раз закликаю вас прочитати цю важливу книгу та відкрити свідомість до її змісту. "Самознищення Європи" безперечно стала для мене найкращою книгою нон-фікшн цього року.