Дорж Бату

Дорж Бату - це мій автор. Я в цьому остаточно переконалася. Він пише просто, захопливо, і ще й встигає подати якусь цікаву інформацію.

Франческа - перша книга автора, але вона теж заслужила на похвалу. Тут ідеться про випадки з життя команди НАСА яка керує траєкторією польотів супутників. Франческа - сицилійка, це багато про що може сказати, а ще вона магніт для халеп, і геніальний математик. В книзі буде безліч історій сумних, смішних, безглуздих, повчальних.
Ця книга принесе задоволення, і відволіче вас. А головне те, що ви зрозумієте те, що безглузді ситуації виникають навіть на воєнні базі, не те що у вас на роботі.

Це друга книга про пригоди Франчески і її друзів, на воєнній базі, які займаються корекцією траєкторій польоту супутників. В книзі можна прочитати про безліч цікавих, смішних, подекуди безглуздих історій в які потрапляють герої. Але автор цими історіями змушує нас задуматися над досить глибокими питаннями. Тут піднімаються теми:поваги, насильства, ревності, музики, українського фольклору, професійних навичок, відносин між працівниками і т. п. Ця книга не нав'язлива, історії прості і короткі.
Це читання прекрасно підійде для тих хто читає 5 сторінок в день раз на місяць.
8/10

Якщо вам цікаво як в одній історії можуть взаємодіяти Моцарт, Шанель, да Вінчі, Айнштайн, Сковорода і нелегалка з Івано-Франківська, тоді ви обов'язково маєте прочитати цю книгу (не забудьте спершу познайомитися з Моцарт 2.0, бо історія втратить свій шарм).

Книга жвава, з цікавими поворотами, логічно поданою розв'язкою і головне це звичайно дурнуватими жартами.
Це читати надзвичайно легко.

Але є велике Але. Вона геть мені не сподобалася.
Я хотіла зануритися в переосмислене життя Шанель її адаптацію в новому світі, подивитися як міняються погляди на ті чи інші речі. Саме це мені найбільше сподобалося в в "Моцарт 2.0", за цими дискусіями я хотіла поспостерігати в Коко 2.0. А отримала лише декілька таких сторінок і вони були прекрасні, хотілось звичайно щоб такою було побільше.
Ще в цій частині я помітила багато повторень в історії Шанель, мене до кінця книги вони конкретно підбішували, таке відчуття що автор не знав чим заповнити сторінки.

6 з 10

Варто було б почати з "Франчески", але як вже сталося.

Моцарт помирає. Моцарт прокидається. Моцарт опиняється в поліційному відділку Нью Йорка. І так - це той самий, композитор.

Він знайомиться з українкою Стасею, яку зрештою мило кликатиме Штеффі. Детективи, з якими вона співпрацює, викликали її, аби допомогла перекласти німецьку Моцарта. Так почнеться шалена дружба, сповнена пригод, музики і навіть мафіозних справ.

Чудовий варіант, щоб відволіктися. Стиль автора легкий і зрозумілий - не треба ламати голову над вигадливими метафорами. Та й герої харизматичні - Стася та Павло, Ґабріель (так-так, Коко), поліціянти та сам Моцарт - разом створюють гарну картинку. До речі, здається, тут і з "Франчески" будуть персонажі.

Це якісний сучукрліт, за яким хоч фільм знімай 🖤.

Це мала бути хвалебна ода на цю новинку.
Але щось пішло не так...

Ні, ви не подумайте, мені сподобалося, звісно. Але як же мені було мало тітоньки Ґабі🥺
Часом здавалось, що Коко 2.0 це Моцарт 3.0😅 Я звісно, була в захваті від Моцарта!(саме з Моцарта 2.0 почалось моє захоплення творчістю Бату). Але мені ТАК сподобалась ця експресивна дама, яка вічно п'є шампанське, що хотілось читати про неї ще і ще.

В основному в книзі ніби йдуть дві паралелі історії про Моцарта й Стасю та історія самої Коко (і звісно ще х десяток відомих культурних діячих всіх країн і часів). В деяких моментах вони перетиналися, в деяких ні.

Але це закінчення! Скільки емоцій, почуттів... Скільки сопель і сліз😭
Обожнюю, як автор вміє дуже тепло та затишно подавати історію. Розповідати так, ніби ти говориш з другом і навколо більше нікого немає. На останніх сторінках ВСІХ його книг я готова плакати, бо мене переповнюють почуття.

Тому книга все таки хороша. Але я хочу більше Коко🙏

Хороша легка історія про будні команди працівників НАСА.
Цю книгу хочеться розтягнути на окремі моменти, наприклад, читати по одній курйозній ситуації в день. Але от береш в руки книгу, а наступного разу усвідомлюєш себе уже на 50 сторінці 😅 Всі історії автора дуже легко йдуть, але при цьому не втрачають ні краплі цікавих поворотів.

А ще...не можу говорити за всіх, але от ці книги це напевно єдина література, яку я читаю весь час з усмішкою на обличчі (хоч сумних/серйозних моментів теж хватає). Це велике мистецтво піднімати настільки серйозні теми сексизму, стереотипів, проблеми батьків/дітей і тд. в такому жартівливому та веселому стилі. Я, як читач, і обурювалась на такі ситуації, але при цьому кайфувала від того як їх "розрулюють" герої👍😎

Найбільше я люблю в книгах Доржа Бату? Це дружбу...таку міцну, щиру та ту через яку інколи потрапляєш в тупі ситуації. Але без цього наше життя було б суцільною нудьгою🥰

Цікава історія про те, як померши, Моцарт потрапив у майбутнє в Нью-Йорк і там почались його пригоди.

Ці всі новітні штуки для Моцарта були просто ніби родом з пекла, йому було дуже страшно. Він нічого не розумів, де він, що з ним та чому стільки страхіття навколо?

З цією історією ми разом з Моцартом пізнаватиму крутість сучасного світу.
Згадаємо, що не завжди люди так жили і що ми маємо цінити, те що зараз нас оточує.

Місцями книга смішна, місцями занурює в роздуми, а часом і романтична.

Мені книга сподобалась, раджу почитати.

Розповідь про двох бурятських хлопчаків-монахів, які знайшли всі конфісковані релігійні цінності монахів бурятії (пишу з маленької - навмисно) під час репресій срср (пишу з маленької - навмисно).

Автор пише цікаво і з гумором про важливі речі в нашому житті . Книга поглинає тебе в роздуми та піднімає настрій!

Присутня не нудна філософія та цікаві момент, вцілому сюжет книги досить не поганий. Мені сподобалось як пише автор, але швидко не читається.

Раджу почитати, тут є і філософія, і гумор, та трішки драми..

Дуже важко щось писати про збірку оповідань різних авторів, бо це як описувати різних тварин у зоопарку - нічого спільного, крім часу дії.

«Таке різне Різдво» - така промовиста назва, ніби книжка має подарувати різдвяну надію, радість, магію, як колись у дитинстві.
Після прочитання збірки «Таке різне Різдво» у мене виникло відчуття аналогічне тому, коли поставити штучну ялинку і очікувати аромату хвої у квартирі. Жодної магії, крім того, що Леся Українка зустріла Христа (що, особисто мені здалося більше схожим на «білу гарячку»).

Напередодні Різдва хочеться історій легких, чарівних, які допоможуть віднайти дитячу радість від очікування Різдва, це точно не ця книга.

Франческа - це чудовий приклад того, що незважаючи на серйозність роботи у всіх бувають факапи та "дурні" ситуації 😅
Не знаю, як автору вдається так легко писати як про веселі, так і про сумні та серйозні речі. Але кожне речення дуже цікаве🤔👏
Історія показує, що не так важливо ким ти був, якщо в тебе є бажання та мрія. В таких випадках, навіть журналіст-гуманітарій може стати тим, хто розраховує траєкторії та відправляє об'єкти в космос😜💪
А ще коли постає вибір інколи дійсно не потрібно плюсів чи мінусів, потрібні просто правильні люди навколо))

Я багато сміялась, переживала і навіть трішки поплакала з цієї історії.

Багато чула про цього автора та його Франческу, але чомусь скептично ставилась до цих історій. А тепер картаю себе, бо Бату однозначно став улюбленим автором! І йому це вдалось всього через одну книгу🥰 ... Але ж яку книгу.
⠀
[Вся суть ідеї книги поміститься, напевно, в одній фразі Сальєрі - "Це не талант, а вміння пройдисвіта опинитися в потрібний час у потрібному місці! Якби Моцарт народився на двісті років раніше чи пізніше, то ніхто б про нього й не знав!"]
⠀
Невже все дійсно було б так?
- Неймовірно легка історія з веселим сюжетом та влучними відео-доповненнями
- Хоч це історія про великого Моцарта, але музика там не головна тема. Це історія про другий шанс, про дружбу та власний вибір
- Історія, яка заставляє оглянутись на оточуючих людей і задуматись, а хто вони насправді?🤔😂
⠀
💭: А ще мене дуже надихнула фраза Моцарта в книзі - [..кожну справу потрібно робити досконало] 💪

Завжди важко писати відгуки на книжки, написані кількома авторами, бо загальна стилістика книги дуже неоднорідна - якісь оповідання сподобалися більше, якісь менше. Але всі вони про віру, про різдвяні дива. Якісь із цих оповідань абсолютно магічні, якісь по-дорослому філософські. А частина з них - просто розбиває серце, бо вони про втрати, в тому числі про втрати на війні…

Мені гірко, що війна просочилася в дитячі книги і стала чимось… Звичним, мабуть, не зовсім підходяще слово. Війна стала контекстом життя, а не порядком денним…
Все ж збірка так продумана, що останні оповідання - цілком магічні і позитивні, тому фінальне враження залишається цілком святковим.
Рекомендую для дітей 9-13 років, а також батькам, щоб освіжити в памʼяті ті проблеми, які тривожили нас в цьому віці і згадати, який він непростий, скільки викликів, невпевненості, складнощів викликає.