Інтелектуальний і емоційно точний роман про вибір, який формує життя жінки. Через альтернативні сценарії долі авторка тонко досліджує материнство, партнерство та право залишатися вірною собі. Книга змушує замислитися над тиском очікувань і наслідками навіть найменших рішень, не пропонуючи простих відповідей.

Недарма я так хотіла прочитати цю книгу! Чудова щемка історія! В першу чергу для жінок і про жінок. Про материнство, та різне відношення до нього. Життя з дітьми, без дітей, складнощі шлюбу, відносини між чоловіком і дружиною, вплив рідних на подружжя.. Завдяки стільком життям Роуз, ми бачимо різні варіанти розвитку подій, абсолютно різні якби. Бачимо складний вибір, роздуми, сумніви, страхи головної героїні в кожному з життів. Та наслідки.. Мене так потішили певні люди, які зустрічалися в цих життях Роуз. Вони впліталися в ці життя за різних обставин, але були присутні знов і знов, наче неможливо було не зустрітися?? Чудово, що у Роуз було стільки підтримки з боку батьків, друзів? Без засудження, непотрібних порад, тиску. Просто надійне плече. Не з усіма вчинками Роуз я погоджувалася у деяких її життях. Бо вони подекуди прям болючі❤️‍? Але саме таким чином авторка показує, що буває коли слухаєш не себе, а когось. І виявляється, що доволі давно.. Після прочитання книги замислюєшся дійсно над багатьма речами?

Продумана історія про пошук себе та свободу робити власний вибір. Авторка показує, як одне рішення може змінити ціле життя, а дев’ять можливих шляхів Роуз створюють об’ємний портрет жінки, яка намагається бути чесною із собою попри тиск суспільства й близьких.

✨ мультивсесвіт материнства, право на "ні" і життя, яке могло б статися (але чи мало б?). ? о, це вічне і улюблене питання всіх сторонніх глядачів, яке хоча б раз в житті чула кожна жінка: «а коли діточки?», «часікі-то тікають», «хто ж стакан води подасть?». я чула їх сотню разів від дуже різних людей, думаю, ви теж, тому ця історія не просто зайшла, а відгукнулася десь на глибинному рівні. я прекрасно розумію страхи головної героїні, її бажання і оцей тиск, коли твоє тіло раптом стає предметом суспільного обговорення. ? зав'язка здається простою, але структура тут — головний діамант. усе починається зі сварки через баночку вітамінів. Роуз ніколи не хотіла дітей, це була її чітка позиція. її ж чоловік Люк раптом передумав і тепер одержимий ідеєю батьківства. і тут реальність розколюється: ми бачимо дев'ять різних версій життя однієї жінки. в одному вона здається і п'є вітаміни. в іншому — зраджує собі, щоб зберегти шлюб [спойлер: погана ідея]. це такий собі ефект метелика, тільки замість розмаху крил — тест на вагітність. ? зазвичай у відгуках я пишу про атмосферу книги, але тут мені стало важко. бо це як зазирнути у калейдоскоп, де скельця ті самі, але візерунки щоразу складаються по-іншому. це камерна, інтимна, іноді задушлива драма, де головне поле битви — власна кухня і власна голова. дуже люблю роздумувати про різні варіанти власного життя, тому особисто мені ідея показати різні «а що, якби» дуже зайшла. при цьому авторка залишилася в одній площині ключової теми: бажання і рішення, які приймає лише жінка щодо свого тіла і свого життя. іноді читати це боляче, ніби дивишся на власні сумніви під мікроскопом. ? а ще авторка майстерно грає з повторами. фрази, які в одному житті звучать як прокляття, в іншому стають благословенням. це трохи нагадує «Життя після життя» Кейт Аткінсон, але у більш побутовому, реалістичному сеттингу. хоча тут маю відзначити, що часом я плуталася в життях - про яку саме Роуз йдеться саме зараз? але в процесі втягуєшся і починаєш вирізняти безпомилково. ? тема роману лежить на поверхні: - право на вибір: чи робить відмова від материнства жінку неповноцінною? (відповідь авторки чітка, і вона мені подобається); - компроміс та його ілюзія. чи можна піти на поступки в такому питанні і не втратити себе? - як розібратися в усіх своїх ідентичностях: науковиця, дружина, донька чи потенційна матір? ? плюси (на мою думку): - концепція 9 життів реалізована круто, але на початку я трохи плуталася у життях; - чесність. Роуз не ідеальна, як і всі ми. її сумніви будуть зрозумілі багатьом чайлдфрі (і не тільки) жінкам; - дуже реалістичний чоловік (відвикаєш від такого, читаючи тільки фентезі ?). часом хотілося стукнути його чимось важким. ⚠️ мінуси (їх зовсім небагато): - через специфіку жанру є певна повторюваність, деякі діалоги читаєш кілька разів у різних варіаціях, і це може втомлювати; - фінал у деяких лініях здався трохи розмитим, хоча загальний меседж зчитується чітко. ? це сильна, феміністична проза про те, що будь-який вибір має ціну. книга однозначно для тих, хто любить рефлексувати над темою «як склалося б життя, якби я повернула не туди». загалом часом виникало відчуття, що ти в кімнаті з дзеркальними стінами: куди не кинь оком — всюди ти, але скрізь різна, і в кожному відображенні ти наче трохи не справжня. мої сміливі 4.5/5 за те, що авторка не побоялася говорити про незручне. і нагадування всім нам: наші «часікі» — це наша особиста справа.

«Дев’ять життів Роуз Наполітано» — книга не про правильні рішення, а про можливість обирати. Авторка не нав’язує відповіді, натомість показує дев’ять альтернативних сценаріїв життя однієї жінки — з різними виборами, наслідками, болем і надією. Це роман, який змушує зупинитися й подумати: «А як би могло бути в мене?»

Дуже цікаво

Жінка, яка свідомо обирає життя без дітей — що з нею трапляється, коли вона говорить про це відкрито? Які наслідки може спричинити така позиція? Саме на ці питання відповідає Донна Фрейтас у романі «Дев’ять життів Роуз Наполітано». Авторка зазначає, що прагнула написати історію, у якій кожна жінка — незалежно від власного ставлення до материнства — упізнає власні сумніви, рани чи досвід. Це твір про жіночі рішення та про невидимий, але постійний тиск суспільства, який діє на всіх, хто так чи інакше стикається з темою народження дітей. Вона сподівається, що їй удалося передати весь спектр цих переживань. Головна героїня, Роуз, ще з дитинства була певна: вона не хоче ставати матір’ю. Вона чесно озвучувала це всім, хто цікавився «коли ж прийде час». Вона будувала успішну кар’єру, здобула науковий ступінь, але навіть це не рятувало її від непохитного очікування з боку інших, що лише материнство зробить її повноцінною. Спочатку її чоловік, Люк, погоджувався з її баченням майбутнього, але з роками його позиція змінилася — і тиск почав зростати. Родина, соціум, його власні бажання — усе це ставило Роуз у ситуацію постійного захисту власних кордонів. Її навіть звинувачували в тому, що вона не приймає вітамінів, наче це був обов’язок. Саме з цієї точки й розходяться різні варіанти її життя: що станеться, якщо вона погодиться? А що — якщо залишиться вірною собі? Чиї межі врешті-решт не витримають? Реалістичність книги вражає. Діалоги між Роуз і Люком — це фактично дзеркало розмов, які ведуть мільйони пар. Незалежно від того, чи хочуть вони дітей, чи вже мають, чи впевнені, що не готові до батьківства, суспільний тиск нікуди не зникає. Жінкам постійно доводиться виправдовуватися, аргументувати, доводити право на власне «не хочу», навіть коли це стосується тільки їхнього життя. Їхня чітка позиція часто взагалі не сприймається. Це не книга про те, який вибір «правильний». Це історія про те, кому цей вибір належить. Про те, що материнство не є обов’язковою складовою жіночої сутності й не визначає щастя автоматично. Роман провокує на розмови, змушує думати, ставити гострі запитання. Мене ця історія справді зачепила. Вона змусила мене переосмислити багато аспектів, пов’язаних із темою материнства.

Я не хочу мати дітей, я не хочу бути мамою, я не буду народжувати..... І це на кожній сторінці. Книга була б дуже класною і цікавою через прийом "Якби" і різних варіантів розвитку подій, якби не те саме на кожній сторінці. І в результаті вона все одно має дитину. І щаслива. Для чого треба було всю цю тему мудохати стільки сторінок, якщо в результаті кожного з 9 "якби" вона має дитину, навіть якщо не рідну.