Донна Фрейтас

Тепер я на власній шкурі відчула, що таке “скляна книга” - в ній стільки болю, тривоги, сумнівів, а разом з тим і свободи, і вибору, і права бути собою. Роуз Наполітано з підліткового віку знає, що не хоче мати дітей. Вона попереджає про це свого партнера до весілля, чоловік поділяє її світогляд. Але одного дня його думка змінюється… І починається розповідь про наслідки цих змін. Здавалось би, ситуація не безвихідна, але компромісного рішення не існує, як не можна трішки завагітніти. Отже, доводиться або гнути свою лінію і стикатись з втратами, або відмовлятись від своєї позиції…і стикатись з втратами. Структурно роман дуже цікавий - мало того, що він нелінійний, то ще чимось нагадує річку з десятком приток і розгалужень, які можуть або пересохнути, або об'єднатися знову. Рекомендую однозначно, але буде боляче і тригерно.

Анонім

Я мала високі очікування від цієї книги, оскільки її тема мене дуже цікавить. Голоси жінок, які не хочуть дітей, нечасто висвітлюються, тож я сподівалася побачити глибоке розкриття цього питання на сторінках книги. Частково я це справді отримала. Було боляче читати, як головну героїню Роуз поблажливо переконують, що діти — це чудово, і як тільки вона народить, то обов'язково в цьому переконається. Важко було читати про сумніви Роуз, її невпевненість щодо власних бажань, страх, що без дитини вона неповноцінна. Сумно усвідомлювати, як часто суспільство не сприймає таку точку зору і такий вибір жінки, на який вона має повне право. Проблема в тому, що наприкінці весь посил книги зводиться до думки, що материнство — це важко, але воно того варте. Що варто лише народити або ж завести дитину будь-яким іншим способом, і ти безмежно полюбиш її. Не те щоб я заперечувала цю ідею, але мені хотілося б побачити й іншу точку зору. Я впевнена, що є матері, які можуть любити своїх дітей, але часом шкодувати про їхнє народження, або ж не відчувати "материнського інстинкту". Просто про таке не прийнято говорити. Мені здалося, що книга підняла чутливу, подекуди табуйовану тему, але так і не змогла її повністю розкрити.

Анонім

«Девʼять життів Роуз Наполітано» - це роман, який не просто читається, а проживається. ⠀ Авторка дозволяє головній героїні прожити девʼять різних життів - у кожному з них вона опиняється на роздоріжжі: народити чи ні, залишити чоловіка чи ні, зберегти себе чи втратити… ⠀ Це не фентезі. Це дуже реальна, болісна й чесна історія про вибір, який жінки змушені робити щодня. Про те, як легко загубити себе, догоджаючи очікуванням інших, і як непросто себе знову знайти. ⠀ 💔 В цій книзі буде все: радість, розпач, злість, сльози, розчарування й надія. ⠀ 👩‍🦰 Особисто мене найбільше вразило, як сильно змінюється життя від, здавалося б, одного рішення. І як у кожному варіанті залишається щось від тієї самої Роуз. ⠀ Мінус: часом я плуталась у сюжетних лініях, доводилося перегортати назад, щоб зрозуміти, в якій саме версії перебуваю. Але навіть це не зіпсувало враження. ⠀ 📖 Тут не буде універсального щастя, але буде універсальна правда.

Анонім