Дарсі ван Полґіст

десь ближче до кінця мене наздогнало відчуття практично екстазу, коли чергова розчлєньонка у сюжеті вклалася у порубану рамочку і стало харашо.

Отже, на території США, як обично, суцільний триндець, але цього разу із присмаком ватиканщіни: світом керує довбанутий на всю голову культ Христа, який традиційно під нуль викошує геть усе, що не вкладається у прокрустове ложе віри за виключно їх лекалом. Причому, коли я кажу "під нуль", я буквально маю на увазі випалену пустелю із деінде пролітаючим радіоактивним попелом. Настала черга Канади вливатися у "щасливе коло віруючих", і в довбанутих церковників майже все виходить, якби не мала дівчинка.

І так, я звісно, що знайшла до чого додовбатися 🙃 Бо і логіки місцями нуль від слова "черешня", і деякі лінії тупо закинуті, хоча були б цікаві у розвитку, і взагалі непояснено геть нічо про те, як вони дійшли до жізні такой. Але! Але попри це мальопис заслуговує на увагу за безліч твістів, чорнющій (все як я люблю!) гумор і загальну тарантинівську "кров-кішки-почленувало" атмосферу