Астрід Ліндґрен

Здивувалась, коли побачила свій черговий книжковий подарунок від мами - пригоди Карлсона! Не знала, що цю історію також написала одна з моїх улюблених письменниць Астрід Ліндґрен. Я прочитала усі книжки про її шалену дівчинку Пеппі Довгупанчоху. А тепер маю і книжку про цього товстенького кумедного чоловічка, який став другом сумному хлопчику.

Раджу читати цю книжку усім, хто любить красиві картинки в книжках та не лінькується читати довгі історії про пригоди!

Чомусь у дитинстві я цю повість не читала, хоча Астрід Ліндгрен-моя улюблена дитяча авторка. Можливо, саме тому вона мені у дорослому віці не дуже сподобалась. Але безперечно варта уваги.

9-річний Буссе живе у прийомній сім'ї, він нікому не потрібний і абсолютно нещасливий. Поки одного дня дух не перенесе його в Країну Далеку, де всі ці роки шукав свого сина батько.

Міо, адже сам так його називають, ожив. Він пізнав турботу, любов і дружбу. Але не все так просто. Країні загрожує злий лицар Като і лише Міо зможе допомогти.

Цікава книжечка про дитячі мрії, сміливість, відвагу і хоробрість, щире прагнення підтримки і любові від близьких. Цю повість вивчають у 6 класі, але от не впевнена, що всі діти її зрозуміють. Бо навіть кожен дорослий може побачити чи відчути щось своє.

🌹 Це точно написала Астрід Ліндґрен?
Цей твір вивчають у 6 класі і я ніяк не могла зрозуміти, чому моя дитина читала його майже місяць. Отож, спробувала прочитати сама.

🌹 Я щиро люблю талант Астрід, завжди із задоволенням читаю і перечитую сама і дітям про пригоди Пеппі, Карлсона, Мадікен, дітей із Гамірного... Знайомі ще з мого дитинства історії про нормальних дітей, які бешкетують, вигадують, мріють, сердяться, майструють халабуди, досліджують світ, встрягають у якісь халепи, вчаться, дружать і сваряться... Тобто про тих, хто проживає своє дитинство на повну. І тут раптом Міо...

🌹 Ідеальний хлопчик, вихований, ввічливий, завжди всім задоволений і одночасно нещасний. Приречений на бій з лицарем Като. Він не дуже то й прагне цього, навіть боїться. Постійно проговорює свої страхи: "Якби ця скеля не була така стрімка. Якби ніч не була така темна. Якби човен не був такий утлий. Якби ми не були такі малі..."

🌹 Книжечка написана на 126 сторінках з малюнками, але і я читала її дуже довго. Ну не буває таких ідеально-занудних дітей у реальному світі. Та й читати про них було зовсім не цікаво. Були гарні моменти, де книгу можна було б порівняти з Гаррі Поттером чи Маленьким принцом, але сама історія для нашої родини стала повним провалом.

"Малий та Карлсон" – це чарівна історія про хлопчика на ім'я Малий, який живе у будинку з особливим дахом. Що а ньому особливого? Справа у тім, що на цьому даху живе також Карлсон – чудовий та трошки неслухняний чоловічок, який має пропелер на своїй спині та вміє літати. Карлсон завжди допомагає Малому вирішувати проблеми та влаштовує незабутні пригоди.

Дивовижні пригоди головних героїв розважають і захоплюють. Карлсон – це не тільки веселий та непередбачуваний персонаж, але й символ вільної дитячої уяви та невичерпної енергії. Можливо, часом вчинки Карлсона будуть здаватись вам дивними чи нечесними по відношенню до Малого. Але давайте спишемо це все на світ дитячих фантазій та мрій, де кожен день може стати незабутнім, і насолоджуватися відчуттям радості, що переповнюють героїв.

У дитинстві я любила цю історію за таку веселу, чудову дівчинку, як Пеппі, завжди хотіла бути схожою на неї, мати такий самий колір волосся і ластовиння. Бути такою ж безпосередньою та сильною.

Читаючи її у дорослому віці, відкриваєш собі більш глибокий зміст, закладений автором в зовсім, на перший погляд, дитячій книзі.

Історія про мужність, самотність, відірваність від суспільства, протистояння цьому самому суспільству. Вміння бути не таким, як усі, мати свою думку на будь-яке запитання і не боятися її висловити, навіть якщо тебе не зрозуміють і будуть глузувати. Вміння мріяти і фантазувати, і ховатися у своїх мріях від інколи дуже суворої реальності.

Але я продовжую любити цю історію і Пеппі навіть після того, як відкрила для себе щось інше в цій книзі. Нехай тепер не все так весело, як у дитинстві, але це нові грані улюбленого твору.

Казки - це простими словами про серйозні речі. Це там, де нема межі для дітей/дорослих.

Дев'ятирічний Буссе живе з опікунами, яким він не потрібен. В нього є один-єдиний кращий в світі друг, а в того - справжня сім'я. Така, щоб з татом і мамою, спільними походами і вечерями, теплом і любов'ю. На Буссе ж вдома чекають лише крики та невдоволення. Але згодом про хлопчика говоритимуть, як про зниклого безвісти, а сам він потрапить в зовсім інший світ. Тут на нього вже давно чекає його тато-король, який ніжно кликатиме його "Міо, мій Міо", адже Буссе - то не справжнє ім'я. Трояндові сади, новий друг, летючий кінь і справжня місія - подолати темного лицаря Като - голова обертом.

Не по-дитячому. Жодна дитина в світі не заслуговує бути самотньою, непотрібною.. ховатися в уявний світ, щоб її там любили. І хочеться, щоб все так і сталося, як в книжці: маленький Міо-Бу і справді знайшов свого тата-короля і він щасливий. Він не сидить на лавці, їсть яблуко і грається порожньою пляшкою... і просто мріє про краще.

В дитинстві я не читала цю книжку, а от екранізацію дивилася із захопленням. Але навряд я малою здогадувалася про глибину цієї історії та її трагізм, але той захват я досі пам'ятаю.

А книжка чудова.

Одна з головних персонажок-феміністок! Пригоди цієї дівчинки, її характер та вчинки, її бешкет і водночас її самостійність, відповідальність та милосердя надихатимуть ще покоління і покоління попереду!