Книга Гемінґвей нічого не знає від Артур Дронь — це не просто текст. Це пам’ять. Це біль. Це правда, яку неможливо ігнорувати. З першого розділу я вмивалася слізьми. Особливо тоді, коли зайшла за посиланням і слухала, як сам автор читає цю книгу — його голос пробирав до кісток, робив кожне слово ще важчим, ще реальнішим. Ця книга має бути у кожного свідомого українця — не для колекції, а для передачі через покоління. Щоб пам’ятали. Щоб знали, якою ціною дається свобода. Щоб не стерлося відчуття реальності, в якій наші військові — під обстрілами, в холоді й голоді, серед втрат побратимів — не втрачали світло в собі. Не втрачали віру. Бо в ті моменти кожен із них сам ставав тим світлом. Тим Богом. Читаючи цю книгу, я не просто перегортала сторінки — я проживала її разом з автором. Його згадка про «польську мівіну в стакані» повернула мене в перші дні повномасштабного вторгнення. Туди, де ми фасували гуманітарну допомогу, де знаходили дитячі малюнки для військових — прості, щирі, але такі сильні, що стискало горло. Кожна сторінка — це нагадування: там, на фронті, щохвилини хтось втрачає життя. Чиїсь сини і доньки. Чоловіки і жінки. Батьки. Брати. Сестри. І це також нагадування нам — не забувати, не відвертатися, не звикати. Донатити. Допомагати. Бути поруч, навіть на відстані. Бо поки ми маємо можливість жити звичайним життям — пити каву, працювати, дихати вільно — хтось виборює це право щодня. Ніхто не народжений для війни. Ніхто не обирав цей шлях. Але наші військові зробили вибір — залишити свої життя і стати щитом для країни. І вони зробили це з розумінням, що ніхто інший за них цього не зробить. Це важка книга. Болюча. Але необхідна. Бо це — наша реальність. І наша пам’ять.

Це повинен прочитати кожен, щоб зрозуміти військових, хоча б на маленький відсоток.

Справжня сучасна українська література. Така як є, без прикрас, з смутком, трішки зі сльозами, але чесна і справжня. Цю книгу повинні прочитати всі українці. А потім і всі поважаючі себе люди. Книги військових - це завжди правдивий біль і сльози. Але якщо вони здатні це пережити і донести до цивільних, чи маємо ми хоч якесь моральне право, не читати їхні книги та історії?!!! Дякую за цю книгу. І дякую автору за позицію, мужність і захист! Читай, бо ти того точно вартий! 🔥

важлива про досвід війни. її треба читати і в Україні, і за кордоном💚

? «Люди тримаються за людей і за слова ??» ? За цю книжку автор у 2025 році отримав Премію імені Юрія Шевельова, відзнаку «Вибір Читомо» 2025 року та є лауреатом рейтингу «Книжковий інфобум — 2025» у категорії «Найкраща прозова книга» Книга увійшла до списку Найкращих українських книжок 2025 року за версією Українського ПЕН у категорії «есеїстика» ?️?️?️ Це боляче, щемко, з мурахами, але так по-справжньому ?? Прослухано на одному диханні ? ? «Свідчення солдата» від першої особи… життя у війні без прикрас, - все як є, з криком, болем, тяжким слівцем, так як і було там - дивлячись смерті у обличчя, знаходячись на лінії вогню, втрачаючи побратимів… стаючи все сильнішим ? Тексти, сни та спогади… ті слова, які назавжди залишаться у серці ? Мій ? рекомендасьйон ? Такі збірки тяжкі, але потрібні ??

На такі книги не треба писати відгуки, їх треба читати. Бо дійсно в усій цій втомі, ми іноді думаємо, що хочемо почитати щось легке і нехтуємо ними. А ми маємо пам'ятати, нагадувати собі про те, що відбувається на фронті. А ще знаєте, нам найкраще відгукуються книги в яких ми ловимо часточку себе. А в ній ти відчуваєш її, цю часточку, цю війну...

Це збірка короткої прози, у якій автор ділиться власним досвідом, пережитим на війні. Книга щемка, трагічна й подекуди відверто болюча. Про війну, біль, смерть, полон. Про вдячність людей, які зустрічались під час звільнення окупованих сіл та містечок. Про анброукен матерів, які проживають цю війну разом із своїми дітьми. Про Бога і віру: про те, як на війні віра набуває зовсім інших значень. Мені дуже відгукнулося, як автор передає внутрішні переживання людей, знайомі кожному, хто так чи інакше живе з вірою. Бог створив нас надто подібними на себе. Дав найголовніше і найнебезпечніше. Свободу вибору. Можливість обирати не Його. І дав цю свободу кожному однаково. І не забирає Книга дуже чітко демонструє, чому культура не може бути "внєпалітікі": москаль прийшов вбивати українців маючи при собі книгу єсєніна Ну і, власне, автор дуже переконливо пояснює "чому ж той Гемігвей нічого не знає" - сюди ж і Еріх Марію Ремарка і т.д Це має прочитати кожен українець, щоб пам'ятати, не забувати та розуміти, яка ціна заплачена і платиться кожного дня. І останнє, герої, на жаль, вмирають. Безмежна вдячність ЗСУ за захист❤️

Я не читала Гемінґвея, але й без того переконана, що він дійсно нічого не знає про нашу війну, проте, на жаль, автор збірки знає На такі книги мені завжди важко писати відгуки, тому найперше: хочу подякувати автору @artur_dron за захист, службу і за дозвіл через тексти (зрозуміло ж, на сторінках лише мала частина пережитого) бодай на крихту зрозуміти і усвідомите оте відоме Ліни Костенко «комусь на світі гірше, ніж тобі». Особливо в моменти, коли нарікаєш на відсутність тепла чи рідних поруч! Я настійливо раджу читати її, одну з найважливіших книг сучасної української літератури, літератури війни і про війну, літературу нового, зовсім іншого покоління письменників. Покоління, чиїм голосом говорить правда зранених душ У цій невеличкій збірці ви знайдете так багацько Світла, Надії, Братерства і Бога, Окопного Бога А ще - Любові і Жаги до Життя А ще - тут багато Сміливості, за яку б, впевнена, Ернест обовʼязково б потис руку Артурові! І точно б дізнався про все на Східному фронті України, про всі тамтешні зміни Зміни, які сталися завдяки Героям, які були на межі, які повернулися, і які, на жаль, назавжди залишилися Янголами