Для мене це безумовно одна з найважливіших книг сучасності. Щемлива, розʼятрювальна, дуже болісна. І в той самий час дуже світла, сильна та життєствердна.
Читала ці есеї довго, упродовж місяця, розділяючи приблизно по одному за день, практично щоразу закриваючи книжку з непідробним щемом у грудях, а часто і з вологими очима. І ніколи не очікувала, у який момент мене рознесе на шматки 💔
Велика дяка авторові за цей досвід. Вічна памʼять полеглим.
Анонім
Святий Ян Павел Другий
у старі безкоштовні часи
сказав у Львові:
Дощ падає - діти ростуть.
Святий Іване Павле,
Я виріс під цим дощем.
Але зараз така зима
і все вимагає такої ціни,
що падають
тільки сніг і солдати.
Солдати падають - діти ростуть.
Солдати падають - діти ростуть...
Артур Дронь
Одночасно з прозою Артура Дроня читала збірку його поезій "Тут були МИ". І ці 2 книги доповнювали одна одну☺️ Як не дивно, але ці розповіді стали не тільки емоціями, а й надією!
Гемінґвей нічого не знає є дуже маленькою, але повністю наповненою сенсом в кожному реченні збіркою оповідань (есеїв) юнака-чоловіка, воїна, ветерана. Такі книжки дуже важливо читати зараз, але й за 10,20,100 років вони не втратять своєї важливості. ДУЖЕ РЕКОМЕНДУЮ для прочитання всім незалежно від віку, досвіду, соціальної позиції. І сподіваюся, що Артур має в планах перекласти ці тексти на інші мови і пустити у Світ.
Ті, хто й досі боїться читати літературу, написану українськими військовими, через страх травматичних емоцій, особливо рекомендую нарешті починати саме з цієї історії
Знаєте, чого я боюся?... Великої прірви нерозуміння, що вже починає ширитися між військовими і цивільними💔 Що є цивільні, які живуть у своїй замкнутій сфері і роблять все, щоб не помічати цієї війни неважливо з яких причин. Боюся, що росте кількість військових, що не відчувають своєї значущості в цивільному житті, не відчувають тепла і розуміння... Не кожний з них вміє перетворювати свої думки на книги, і не кожний взагалі хоче щось розповідати. Але, як згадує, автор в передмові до своїх есеїв, методика повторних розповідей тих самих історій в деталях допомагає мозкові опрацьовувати спогади і переносити їх з травматичної пам’яті в біографічну. Тоді вони менше мучають. Тому вся військова українська література є перемогою авторів над своїми страхами, над своїм небажанням ділитися емоціями, біллю...
З іншого боку, на мою думку, читаючи поезії, прозу військових, ми, цивільні, не тільки починаємо їх більше розуміти, а й показуємо їм, що вони не самі, що не хочемо їх втрачати, що їх відчувають і кожен з них важливий. Всі ми разом є одним цілим Світом🫂
Хто це не з’явився
у нашій поезії?
Хто це не ввійшов
у письменницький процес?
В кого заголовок і біографія
на одному хресті
помістились?..
Кажуть, література -
це про слова і про тишу між ними.
У нашій тепер
більше другого...
Артур Дронь
ЧИТАЙТЕ, СЛУХАЙТЕ, ДОНАТЬТЕ💚
Анонім
Котолог
