Святий Ян Павел Другий
у старі безкоштовні часи
сказав у Львові:
Дощ падає - діти ростуть.
Святий Іване Павле,
Я виріс під цим дощем.
Але зараз така зима
і все вимагає такої ціни,
що падають
тільки сніг і солдати.
Солдати падають - діти ростуть.
Солдати падають - діти ростуть...
Артур Дронь
Одночасно з прозою Артура Дроня читала збірку його поезій "Тут були МИ". І ці 2 книги доповнювали одна одну☺️ Як не дивно, але ці розповіді стали не тільки емоціями, а й надією!
Гемінґвей нічого не знає є дуже маленькою, але повністю наповненою сенсом в кожному реченні збіркою оповідань (есеїв) юнака-чоловіка, воїна, ветерана. Такі книжки дуже важливо читати зараз, але й за 10,20,100 років вони не втратять своєї важливості. ДУЖЕ РЕКОМЕНДУЮ для прочитання всім незалежно від віку, досвіду, соціальної позиції. І сподіваюся, що Артур має в планах перекласти ці тексти на інші мови і пустити у Світ.
Ті, хто й досі боїться читати літературу, написану українськими військовими, через страх травматичних емоцій, особливо рекомендую нарешті починати саме з цієї історії
Знаєте, чого я боюся?... Великої прірви нерозуміння, що вже починає ширитися між військовими і цивільними💔 Що є цивільні, які живуть у своїй замкнутій сфері і роблять все, щоб не помічати цієї війни неважливо з яких причин. Боюся, що росте кількість військових, що не відчувають своєї значущості в цивільному житті, не відчувають тепла і розуміння... Не кожний з них вміє перетворювати свої думки на книги, і не кожний взагалі хоче щось розповідати. Але, як згадує, автор в передмові до своїх есеїв, методика повторних розповідей тих самих історій в деталях допомагає мозкові опрацьовувати спогади і переносити їх з травматичної пам’яті в біографічну. Тоді вони менше мучають. Тому вся військова українська література є перемогою авторів над своїми страхами, над своїм небажанням ділитися емоціями, біллю...
З іншого боку, на мою думку, читаючи поезії, прозу військових, ми, цивільні, не тільки починаємо їх більше розуміти, а й показуємо їм, що вони не самі, що не хочемо їх втрачати, що їх відчувають і кожен з них важливий. Всі ми разом є одним цілим Світом🫂
Хто це не з’явився
у нашій поезії?
Хто це не ввійшов
у письменницький процес?
В кого заголовок і біографія
на одному хресті
помістились?..
Кажуть, література -
це про слова і про тишу між ними.
У нашій тепер
більше другого...
Артур Дронь
ЧИТАЙТЕ, СЛУХАЙТЕ, ДОНАТЬТЕ💚
Анонім
Мені важко описати свої почуття після прослуховування цієї книги у начитці самого автора. Мені нестерпно від усвідомлення, що така книга взагалі існує, адже вона гіркий плід війни. І водночас я вдячна, що вона є, бо такі книги необхідні.
Усе, про що говорить автор, я слухала зі сльозами на очах. Хотілося просто обійняти його, хоч я розумію, що це нічого не змінило б. Зайве й казати, це найсильніше, що я читала/слухала за останній час.
Анонім
Ця книга – не просто історія, а ціле переживання. Вона обволікає вас атмосферою тихого святкування, де кожна сторінка наповнена ніжністю, радістю та чарівністю різдвяних традицій. Автору вдалося створити дуже атмосферний твір, який дозволяє відчути запах ялинки, смак імбирного печива і тепло родинного кола.
Анонім
Котолог
