Анна Лембке

Цікава не погана хоч і чогось не вистачило.Читалася трішки важко, але заставила задуматися як світ впливає на кожного.

"Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням" — це книга, яка змушує задуматися, як сучасний світ впливає на наш мозок. Чому ми постійно шукаємо нові джерела задоволення? Чому прокрастинуємо, скролимо соцмережі, а потім відчуваємо спустошення?

"Ми живемо в епоху надлишку дофаміну. Але чи робить це нас щасливішими?"

Автор розповідає, як баланс між болем і задоволенням впливає на наше життя, і головне — як повернути контроль над своїми звичками. Якщо відчуваєш, що зависаєш у нескінченному циклі задоволення й розчарування, ця книга допоможе зрозуміти, що з цим робити.

"Дофамінове покоління" – книга, яка змусить замислитися

Чи справді ми стали заручниками задоволення? Чому в сучасному світі дедалі важче знайти спокій, а відчуття радості швидко зникає?

🔎 У книзі "Дофамінове покоління" авторка досліджує, як постійне прагнення до швидких задоволень формує залежності – від соцмереж, їжі, шопінгу чи навіть книг!

💰 "Усі гроші світу витрачаються на задоволення" – і це не просто гучна фраза, а реальність, у якій ми живемо. Ми постійно шукаємо дозу дофаміну, витрачаючи ресурси не на справжнє щастя, а на миттєві радощі.

💥 "Невпинне прагнення до задоволення спричиняє біль" – чи помічали ви, що після занадто яскравих емоцій настає вигорання? Надлишок дофаміну змушує нас втрачати здатність радіти простим речам.

📱 "Смартфон – це свого роду сучасний шприц, який цілодобово вводить цифровий дофамін мережевому поколінню". Ми настільки звикли до нескінченного скролінгу, що не помічаємо, як смартфони стали джерелом постійної стимуляції, яка виснажує мозок.

🔑 Легкий доступ – запорука залежності
Авторка зазначає: "Один із найбільших чинників потрапити в залежність від будь-якого наркотику – легкий доступ до нього". І тут йдеться не лише про загальноприйняті наркотики – це стосується їжі, телефонів і навіть книг. Адже вона сама зізнається, що свого часу потрапила в книжкову залежність, шукаючи у текстах чергову "дозу" дофаміну.

📌 Це книга, яка не нав’язує відмову від задоволень, але допомагає зрозуміти механізми залежності та знайти баланс між миттєвими радощами й довготривалим щастям.

Загалом, це непогана книга про дофамін, дофамінову залежність, вплив шкідливих звичок на життя і про біль, які вони приносять. Проте я очікувала більше теоритичної інформації, а отримала купу історій про пацієнтів.

Безумовно, дуже важливо наводити реальні приклади, і це мені на початку дуже подобалося. Я читала уважно, співчувала кожній людині, яка опинилася у дофаміновій залежності та боролася з собою. Але потім цих історій стало так багато, що я їх не читала, а просто пропускала, шукаючи очима теорію.

Книга дала цікаву та корисну інформацію, але я не знайшла для себе того, чого шукала. Я хотіла більше дізнатися про дофамінову яму, як вибратися з неї, як замінити одні дофамінові рецептори на інші. Але, на жаль, нічого з цього я не отримала.

Загалом я можу порадити книгу для загального розвитку та кращого розуміння себе та дофамінову залежність. Але не варто очікувати від цієї книги багато, бо, за моїми приблизними підрахунками, 70% тексту — історії пацієнтів авторки.

Ця книга досліджує зростаючу залежність сучасного суспільства від миттєвого задоволення, яке часто забезпечується технологіями. Лембке у своєму аналізі порівнює смартфони з сучасним шприцом, що постачає цифрову допамінову дозу 24/7 для покоління, яке завжди онлайн.

Авторка стверджує, що наше постійне прагнення до задоволення, або дофаміну, призводить до епідемії залежностей – від соціальних мереж до наркотиків.

Також книга розглядає наукові аспекти дофаміну – нейромедіатора, що відіграє ключову роль у системі винагород і мотивації людини. Лембке пояснює, що дофамін використовується для вимірювання потенціалу адиктивності будь-якої поведінки чи речовини. Вона досліджує, як надмірна стимуляція дофаміну може призводити до стану анедонії – нездатності відчувати задоволення.

Книга підкреслює важливість регулювання впливу стимулів, які приносять задоволення, і попереджає про наслідки нехтування цим, включаючи депресію, тривогу та залежність.

Авторка не лише заглиблюється у науку про дофамін, а й пропонує ширший погляд на те, як наше суспільство стає дедалі більш гедоністичним, і як цей гедонізм може призводити до нещастя. Лембке стверджує, що парадокс полягає в тому, що гедонізм, тобто пошук задоволення заради нього самого, веде до анедонії, яка є нездатністю відчувати задоволення будь-якого роду. У підсумку, вона закликає замислитися над тим, як наше прагнення до миттєвого задоволення змінює наш мозок і суспільство.

Я вважаю, що книга Анни Лембке повинна бути обов’язковою для читання старшокласниками. Молодь, прочитавши цю книгу, могла б зрозуміти, що їхнє прагнення уникати болю може, а часто і призводить до більшого болю. Навчання терпіти неприємні відчуття є частиною дорослішання. Пряме протистояння викликам формує самооцінку і впевненість у собі.

Історії, які Лембке наводить у книзі, засновані на багаторічному досвіді допомоги людям, які боролися із залежністю від як нелегальних, так і легальних наркотиків. Вони здатні зупинити багатьох від того, щоб ступити на цей небезпечний шлях. Розуміння того, як вживання наркотиків може перерости в нестримну залежність, що захоплює все життя, може відлякати багатьох від спокуси спробувати.

Книга також показує шлях до гармонії із собою та близькими людьми. Лембке допомагає читачам усвідомити, як їхні власні дії могли спричинити проблеми в житті. Мені сподобалося, як авторка використовує реальні приклади зі своїх пацієнтів, а також власний досвід. Я переконана, що кожен може отримати користь від цієї книги, і щиро її рекомендую.

З’їсти ще один шматочок тортика, ще годинку поскролити стрічку соцмереж, замовити нову книжку чи іншу річ - все це швидке задоволення, яке зараз рятує нас у години стресу чи зневіри. Але як зрозуміти, що задоволення перетнуло межу і вже переростає у залежність?
⠀
Збільшення доступності, варіантів, кількості, та різної дії стимулів у наш час просто вражає.
У своїй книжці психіаторка Анна Лембке досліджує цей феномен і розповідає, як тримати дофамін під контролем. На основі реальних історій з практики вона показує як вміти тримати баланс між болем і задоволенням. І найголовніше, що кожну ситуацію практично можна змінити і вирішити, варто лише мати бажання і гарненько постаратися.
До речі, у світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.
Іноді нудьга, невміння вчасно зупинитися або вічне порівняння себе з іншими може творити страшні речі. А вихід може бути на диво легким - відмежувати себе на певний час від подразника: знести соцмережу на тиждень чи вийти побігати у парк вранці.
⠀
Чи, наприклад тема, яка мене хвилює: що наші діти ростуть у більшості дуже мало пристосованими до життя, з різноманіттям доступу до віртуального, ігор та малорухливістю. Ми все надмірно впорядковуємо, контролюємо та звертаємо мало уваги на дійсно потрібні навички. Бо у нашому дитинстві все було само собою, наприклад, наїстися зелепух = отримати урок, що таке шкідливо їсти та краще зачекати)
⠀
Трохи розчарувалася очікуванням і реальністю від обкладинки. Більшість тексту все ж було не теоретичною та основна увага приділялася залежності від наркотиків, і ще трішки від легших форм - алко і порно залежності.
Якщо ви трішки раніше цікавились цією темою чи взагалі поведінковою психологією то книга не принесе нічого особливо нового. Хіба приклади конкретних людей. Але якщо це для вас нове - то вона здатна і шокувати)

Книгу "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням" Анни Лембке я придбала ще на Форумі Видавців у Львові. Тема залежностей для мене є дуже цікавою, тому я не довго роздумувала над даною покупкою.

Знаю, що ви любите читати короткі підсумки по прочитаних книгах, тому зберегла декілька цікавих думок⬇

▪ Люди – соціальні тварини. Коли ми бачимо в інтернеті, що інші поводяться певним чином, то подібна поведінка сприймається нами як «нормальна», оскільки так чинять інші люди.

▪ У світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.

▪ Нудьга не просто нудна. Вона може навіть уселяти жах. Вона примушує нас залишатися віч-на-віч із серйознішими питаннями – про сенс і мету життя. Крім того, нудьга – це сприятлива атмосфера для відкриттів і винаходів. Вона створює простір, необхідний для того, щоб сформувалося нове мислення, адже ми повсякчас реагуємо на стимули навколо нас замість того, щоб дати собі змогу зануритися у пережитий досвід.

▪ Відстеження кількості часу, який ми витрачаємо на вживання наркотику (скажімо, хронометраж використання смартфона), – це ще один спосіб визначити рівень споживання й завдяки цьому знизити його.

▪ Соціальні медіа посилюють нашу схильність до сорому, заохочуючи прагнення винятковості. Зараз ми порівнюємо себе не просто з однокласниками, сусідами чи колегами, а з усім світом, тому надто легко переконати себе, що варто було зробити більше, отримати більше чи просто жити інакше. Нам здається, що аби вважати своє життя «успішним», ми повинні досягти міфічних висот Стіва Джобса та Марка Цукерберга.

▪ Одужання починається з утримання. Утримання дозволяє озирнутися й побачити шкідливі наслідки компульсивного прагнення до задоволення.

▪ Утримання переналаштовує шлях винагороди у мозку і водночас нашу здатність насолоджуватися простішими задоволеннями.

Для мене цю книгу зіпсував її піар. Рік тому, здається, її читали всі, що признаюся, спокусило і мене. Очікувала сенсації, ефекту “вау”… Що ж, цього не сталося, ба більше – відволікло від того, що до рук мені потрапив непоганий нон-фікшн з цінними меседжами. Тому новим читачам це, мабуть, на краще познайомитися з “Дофаміновим поколінням” поза хвилею його популярності на тіктоці 🫠

Звісно, з книги ви дізнаєтеся про залежності. Кожен розділ авторка (психіатриня) присвячує випадку певного пацієнта_ки з власної практики та їх залежностям з флешбеками у залежність власну. Йдеться не тільки про наркотики чи алкоголь, але цілий спектрум всього, що доставляє нам таку бажану дозу дофаміну. У найкращому випадку – холодний душ. У найгіршому… Визначіть для себе самі, прочитавши книжку 😉 Але погоджуся з попереднім відгуком: про соцмережі тут не говориться взагалі попри промовисту обкладинку.

Про теорію того, як повʼязані біль і задоволення, я прочитала з цікавістю. Решта посилань на наукові експерименти були мені знайомі з інших книг чи підручників. Компенсації мені були цікаво прописані історії пацієнтів, які уособило проблему і підкреслили її реальність.

Тобто якщо ви вивчали чи вивчаєте соціальні науки чи дисципліни повʼязані з психологією, то думаю, ця книга буде для вас нудна. (Поза тим, що дізнаєтеся ще кілька прикладів життєвих проблем незнайомих людей). Якщо ж тема для вас нова, то рекомендую до прочитання. Проте памʼятайте, що “Дофамінове покоління” точно не така захопливе, як його реклама 🤷‍♀️

Книгу "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням" Анни Лембке я придбала ще на Форумі Видавців у Львові. Тема залежностей для мене є дуже цікавою, тому я не довго роздумувала над даною покупкою.

Знаю, що ви любите читати короткі підсумки по прочитаних книгах, тому зберегла декілька цікавих думок⬇

▪ Люди – соціальні тварини. Коли ми бачимо в інтернеті, що інші поводяться певним чином, то подібна поведінка сприймається нами як «нормальна», оскільки так чинять інші люди.

▪ У світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.

▪ Нудьга не просто нудна. Вона може навіть уселяти жах. Вона примушує нас залишатися віч-на-віч із серйознішими питаннями – про сенс і мету життя. Крім того, нудьга – це сприятлива атмосфера для відкриттів і винаходів. Вона створює простір, необхідний для того, щоб сформувалося нове мислення, адже ми повсякчас реагуємо на стимули навколо нас замість того, щоб дати собі змогу зануритися у пережитий досвід.

▪ Відстеження кількості часу, який ми витрачаємо на вживання наркотику (скажімо, хронометраж використання смартфона), – це ще один спосіб визначити рівень споживання й завдяки цьому знизити його.

▪ Соціальні медіа посилюють нашу схильність до сорому, заохочуючи прагнення винятковості. Зараз ми порівнюємо себе не просто з однокласниками, сусідами чи колегами, а з усім світом, тому надто легко переконати себе, що варто було зробити більше, отримати більше чи просто жити інакше. Нам здається, що аби вважати своє життя «успішним», ми повинні досягти міфічних висот Стіва Джобса та Марка Цукерберга.

▪ Одужання починається з утримання. Утримання дозволяє озирнутися й побачити шкідливі наслідки компульсивного прагнення до задоволення.

▪ Утримання переналаштовує шлях винагороди у мозку і водночас нашу здатність насолоджуватися простішими задоволеннями.

Доволі цікава психологічна книга. Про біль та задоволення.

Буває так, що задоволення переростає у залежність і це викликає ще більший біль. А буває, що маленький біль приносить полегшення. Але й сам біль може стати залежністю, тому потрібно слідкувати за своїми почуттями і відчуттями.

У книзі авторка описує випадки своїх пацієнтів, а також власний досвід залежності, що викликає довіру до книги, адже це не абстрактні поняття, а саме реальність розкриває суть.

У кінці книги письменниця наводить уроки підтримки рівноваги між болем і задоволенням, якими можна користуватися. А ще на сторінках описані різні експерименти які проводили раніше у вивченні психології, що для мене також було цікаво дізнатися.

У наш час багато різних доступних розваг. Поринувши у ці розваги нехай то книги чи фільми, відео-ігри, ми поринаємо у вигаданий світ та забуваємо про свою реальність, відволікаємось. Та навіть такі речі можуть стати залежністю не тільки алкоголь чи наркотики. Тому потрібно знаходити свій баланс між реальністю і будь-якими проявами забуття.

Можливо, вам здається, що мій відгук ідеалізований, але він такий, який він є.

Як людина з проблемами залежності від дофаміну й з бажанням з цим боротися – я купила цю книгу.

Викладання матеріалу через особисті історії клієнтів, як на мене, мастхев. Розумієш, що ти не єдиний в цьому житті.

У авторки приємний слог, немає радіакальності у питанні залежності. Вона лагідно підводить читача до того, що може відбуватися з ним в крайніх випадках. Але вона не каже, що її ідея - єдина правильна. Нижче бачила відгук, що авторка розповідає більше про наркотичну залежність, не можу з цим погодитися. Вона надає сучасний приклад з романами, який в мене програвся знайомо.

Якщо у вас проблема з залежністю від телефону і ви шукали книгу, яка вам допоможе - це не ця книга.

Ця книга ідеально підходить для людей, яким подобається науково-популярна література від психологів, де вам розповідають про «роботу» мозку в зрозумілій звичайній людині формі.

Я раджу книгу для ознайомлення з актуальною проблемою нашого покоління, але не раджу її як ліки від вашої залежності. Для цього краще звернутися до психолога.