Анна Лембке

Книгу "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням" Анни Лембке я придбала ще на Форумі Видавців у Львові. Тема залежностей для мене є дуже цікавою, тому я не довго роздумувала над даною покупкою.

Знаю, що ви любите читати короткі підсумки по прочитаних книгах, тому зберегла декілька цікавих думок⬇

▪ Люди – соціальні тварини. Коли ми бачимо в інтернеті, що інші поводяться певним чином, то подібна поведінка сприймається нами як «нормальна», оскільки так чинять інші люди.

▪ У світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.

▪ Нудьга не просто нудна. Вона може навіть уселяти жах. Вона примушує нас залишатися віч-на-віч із серйознішими питаннями – про сенс і мету життя. Крім того, нудьга – це сприятлива атмосфера для відкриттів і винаходів. Вона створює простір, необхідний для того, щоб сформувалося нове мислення, адже ми повсякчас реагуємо на стимули навколо нас замість того, щоб дати собі змогу зануритися у пережитий досвід.

▪ Відстеження кількості часу, який ми витрачаємо на вживання наркотику (скажімо, хронометраж використання смартфона), – це ще один спосіб визначити рівень споживання й завдяки цьому знизити його.

▪ Соціальні медіа посилюють нашу схильність до сорому, заохочуючи прагнення винятковості. Зараз ми порівнюємо себе не просто з однокласниками, сусідами чи колегами, а з усім світом, тому надто легко переконати себе, що варто було зробити більше, отримати більше чи просто жити інакше. Нам здається, що аби вважати своє життя «успішним», ми повинні досягти міфічних висот Стіва Джобса та Марка Цукерберга.

▪ Одужання починається з утримання. Утримання дозволяє озирнутися й побачити шкідливі наслідки компульсивного прагнення до задоволення.

▪ Утримання переналаштовує шлях винагороди у мозку і водночас нашу здатність насолоджуватися простішими задоволеннями.

Для мене цю книгу зіпсував її піар. Рік тому, здається, її читали всі, що признаюся, спокусило і мене. Очікувала сенсації, ефекту “вау”… Що ж, цього не сталося, ба більше – відволікло від того, що до рук мені потрапив непоганий нон-фікшн з цінними меседжами. Тому новим читачам це, мабуть, на краще познайомитися з “Дофаміновим поколінням” поза хвилею його популярності на тіктоці 🫠

Звісно, з книги ви дізнаєтеся про залежності. Кожен розділ авторка (психіатриня) присвячує випадку певного пацієнта_ки з власної практики та їх залежностям з флешбеками у залежність власну. Йдеться не тільки про наркотики чи алкоголь, але цілий спектрум всього, що доставляє нам таку бажану дозу дофаміну. У найкращому випадку – холодний душ. У найгіршому… Визначіть для себе самі, прочитавши книжку 😉 Але погоджуся з попереднім відгуком: про соцмережі тут не говориться взагалі попри промовисту обкладинку.

Про теорію того, як повʼязані біль і задоволення, я прочитала з цікавістю. Решта посилань на наукові експерименти були мені знайомі з інших книг чи підручників. Компенсації мені були цікаво прописані історії пацієнтів, які уособило проблему і підкреслили її реальність.

Тобто якщо ви вивчали чи вивчаєте соціальні науки чи дисципліни повʼязані з психологією, то думаю, ця книга буде для вас нудна. (Поза тим, що дізнаєтеся ще кілька прикладів життєвих проблем незнайомих людей). Якщо ж тема для вас нова, то рекомендую до прочитання. Проте памʼятайте, що “Дофамінове покоління” точно не така захопливе, як його реклама 🤷‍♀️

Книгу "Дофамінове покоління. Де межа між болем і задоволенням" Анни Лембке я придбала ще на Форумі Видавців у Львові. Тема залежностей для мене є дуже цікавою, тому я не довго роздумувала над даною покупкою.

Знаю, що ви любите читати короткі підсумки по прочитаних книгах, тому зберегла декілька цікавих думок⬇

▪ Люди – соціальні тварини. Коли ми бачимо в інтернеті, що інші поводяться певним чином, то подібна поведінка сприймається нами як «нормальна», оскільки так чинять інші люди.

▪ У світі 70% смертей мають поведінкові чинники ризику, які можна змінити, наприклад, тютюнопаління, харчування й відсутність фізичної активності.

▪ Нудьга не просто нудна. Вона може навіть уселяти жах. Вона примушує нас залишатися віч-на-віч із серйознішими питаннями – про сенс і мету життя. Крім того, нудьга – це сприятлива атмосфера для відкриттів і винаходів. Вона створює простір, необхідний для того, щоб сформувалося нове мислення, адже ми повсякчас реагуємо на стимули навколо нас замість того, щоб дати собі змогу зануритися у пережитий досвід.

▪ Відстеження кількості часу, який ми витрачаємо на вживання наркотику (скажімо, хронометраж використання смартфона), – це ще один спосіб визначити рівень споживання й завдяки цьому знизити його.

▪ Соціальні медіа посилюють нашу схильність до сорому, заохочуючи прагнення винятковості. Зараз ми порівнюємо себе не просто з однокласниками, сусідами чи колегами, а з усім світом, тому надто легко переконати себе, що варто було зробити більше, отримати більше чи просто жити інакше. Нам здається, що аби вважати своє життя «успішним», ми повинні досягти міфічних висот Стіва Джобса та Марка Цукерберга.

▪ Одужання починається з утримання. Утримання дозволяє озирнутися й побачити шкідливі наслідки компульсивного прагнення до задоволення.

▪ Утримання переналаштовує шлях винагороди у мозку і водночас нашу здатність насолоджуватися простішими задоволеннями.

Доволі цікава психологічна книга. Про біль та задоволення.

Буває так, що задоволення переростає у залежність і це викликає ще більший біль. А буває, що маленький біль приносить полегшення. Але й сам біль може стати залежністю, тому потрібно слідкувати за своїми почуттями і відчуттями.

У книзі авторка описує випадки своїх пацієнтів, а також власний досвід залежності, що викликає довіру до книги, адже це не абстрактні поняття, а саме реальність розкриває суть.

У кінці книги письменниця наводить уроки підтримки рівноваги між болем і задоволенням, якими можна користуватися. А ще на сторінках описані різні експерименти які проводили раніше у вивченні психології, що для мене також було цікаво дізнатися.

У наш час багато різних доступних розваг. Поринувши у ці розваги нехай то книги чи фільми, відео-ігри, ми поринаємо у вигаданий світ та забуваємо про свою реальність, відволікаємось. Та навіть такі речі можуть стати залежністю не тільки алкоголь чи наркотики. Тому потрібно знаходити свій баланс між реальністю і будь-якими проявами забуття.

Можливо, вам здається, що мій відгук ідеалізований, але він такий, який він є.

Як людина з проблемами залежності від дофаміну й з бажанням з цим боротися – я купила цю книгу.

Викладання матеріалу через особисті історії клієнтів, як на мене, мастхев. Розумієш, що ти не єдиний в цьому житті.

У авторки приємний слог, немає радіакальності у питанні залежності. Вона лагідно підводить читача до того, що може відбуватися з ним в крайніх випадках. Але вона не каже, що її ідея - єдина правильна. Нижче бачила відгук, що авторка розповідає більше про наркотичну залежність, не можу з цим погодитися. Вона надає сучасний приклад з романами, який в мене програвся знайомо.

Якщо у вас проблема з залежністю від телефону і ви шукали книгу, яка вам допоможе - це не ця книга.

Ця книга ідеально підходить для людей, яким подобається науково-популярна література від психологів, де вам розповідають про «роботу» мозку в зрозумілій звичайній людині формі.

Я раджу книгу для ознайомлення з актуальною проблемою нашого покоління, але не раджу її як ліки від вашої залежності. Для цього краще звернутися до психолога.

Загалом, це непогана книга про дофамін, дофамінову залежність, вплив шкідливих звичок на життя і про біль, які вони приносять. Проте я очікувала більше теоритичної інформації, а отримала купу історій про пацієнтів.

Безумовно, дуже важливо наводити реальні приклади, і це мені на початку дуже подобалося. Я читала уважно, співчувала кожній людині, яка опинилася у дофаміновій залежності та боролася з собою. Але потім цих історій стало так багато, що я їх не читала, а просто пропускала, шукаючи очима теорію.

Книга дала цікаву та корисну інформацію, але я не знайшла для себе того, чого шукала. Я хотіла більше дізнатися про дофамінову яму, як вибратися з неї, як замінити одні дофамінові рецептори на інші. Але, на жаль, нічого з цього я не отримала.

Загалом я можу порадити книгу для загального розвитку та кращого розуміння себе та дофамінову залежність. Але не варто очікувати від цієї книги багато, бо, за моїми приблизними підрахунками, 70% тексту — історії пацієнтів авторки.

Хороша книга за фактажем та кейсами. І хоча обкладинка дещо не підходить до змісту, начиння мені сподобалось.

Про залежності в цікавому форматі, книжка залітає за вечір. Автор тонко розкриває ситуації та шляхи вирішення залежностей.

В інсті мені знайомий написав: ти так швидко читаєш книги.

Зурочив 😂Цю дочитувала дооовгооо 👀

Отож, про що Вона?) Спойлер: про залежності.

1. Як наш мозок реагує на біль та задоволення, і де ця межа стирається.

2. Дофамінове голодування: як це працює? Що це за дієта для мозку і чим вона може допомогти?

3. Які є методи вирішення проблеми «мені постійно потрібен дофамін».

Авторка Анна Лембке - психіатриня, яка досліджує залежності і багато років веде практику, наводить приклади ліків, які можна приймати при боротьбі із залежностями в Америці. Мене це насторожує, бо все ж потрібен лікарський контроль. З іншого боку в якості розуміння, що є ось такі виходи - підходить.

В тексті переплітаються реальні випадки з науковим поясненням - це плюс. Часом термінологія завертає мозок 🧠 - мінус відносний, втім стопорить.

Книга точно не на вечір, але для кругозору цікаво.

Фейсбучкі лайки на обкладинці, обіцянки розповісти про вашу залежність від фейсбука і кави в анотації, про дофамін, який керує нашим поколінням. Справді спркусливо.
⠀
І все б то було круто, якби книжка була справді про це.
⠀
І так, книжка справді про залежність, про межу і баланс між задоволенням і болем. Тут не обманули.
⠀
Але! Насправді це книжка про залежність від наркотиків, ще трішки від легших форм - алко і порно залежності. Ну, бо наркота - це власне крайня яскрава точка в темі залежності. А авторка саме по цьому й фахівець.
⠀
Так, авторка дає трохи аналітики і цікаво подає тему, особливо коли заходить теорія про сам біль і задоволення.
⠀
Але якщо забрати всі ці історії із життя, всі досліди (навіть стенфордський експеримент із зефірками, ага!), то книжка буде тоненькою. Хоча тут і так самого тексту без приміток і посилань десь на 180 сторінок лише.