«Якщо ти справді зникла, я відмовляюся жити у світі без тебе, тож тобі потрібно ще трохи нахилити його правіше. Саме тут серце Бога, а моє серце і так вже належить тобі, тож роби з ним, що хочеш!» ❤️‍? Якби одна цитата могла охарактеризувати весь спектр емоцій від книги, то це саме та цитата про книгу «Трон подоланих богів»! ?Так цей цикл моя Римська Імперія, бо тут довершено все! Сюжет, емоційний фон, розкриття персонажів. Хімія, взаємодія, космічні емоційні гойдалки. ? ?І найголовніше справжність і глибина персонажів. Жодного разу моя внутрішня крітікеса не подала голосу, жоооодного! Я аплодую геніальності авторки! ?Унікально, епічно, багатошарово! ❤️‍?Темна мораль щира і без прикрас! ?І Бог який кохає так, що йому байдуже на долю світів! ??

❤️ Хочу ще! І ще! І ще одну! Ця історія почалася з угоди між Богом і Монстром, і в цій частині я відчула на повну силу, яку ціну за неї довелося заплатити. Семкаїл і Діанна тепер пов’язані не просто домовленістю, а спільним болем, який випалює все на своєму шляху. «Трон подоланих богів» став для мене справжнім емоційним випробуванням. Я наче пробігла марафон по розпеченому вугіллю разом із героями. Це було довго, боляче, місцями нестерпно, але я не змогла зупинитися, поки не дійшла до фіналу. Тут я побачила зцілення таким, яким воно є насправді — важким, повільним і тернистим шляхом через руїни власного «я». Авторка не дає Діанні (і нам) швидких рішень. Вона змушує проживати кожну крихту провини, кожен напад люті й те заціпеніння, коли просто замерзаєш від власного горя. Іноді мені здавалося, що ми ходимо по колу, що ці болючі спогади ніколи не закінчаться, але саме так відчувається реальна травма. Семкаїл тепер мій абсолютний книжковий фаворит. Мене підкупило його сталеве терпіння і те, як він не відвернувся від темряви Діанни, навіть коли вона сама себе ненавиділа. Він просто був поруч, дозволяючи їй бути розбитою і справжньою, і ці два слова — «не сама» — стали для мене найсильнішим моментом у всій історії. Для балансу авторка дала нам лінію Логана та Неверри — про те, що ідеальна людина це не та, у кого немає недоліків, а та, чиї вади ідеально пасують до твоїх. І Ксав’є з Кемероном, чия історія про необхідність іншої людини як кисню викликає тремтіння. А фатум Роккуррем… для мене він став втіленням вселенської мудрості, тією силою, що тримає цей хаос у рівновазі. Це дуже жорстке, темне фентезі з відвертими сценами, де пристрасть межує з відчаєм. Останні 100 сторінок — це вибух динаміки. Я втомилася від болю Діанни протягом читання, але фінал змусив мене плакати. Це було так щемко і зворушливо, що я досі не можу відійти. Я все ще відчуваю цей холод і це світло. Авторка зупинилася на найцікавішому місці, залишивши болючу невизначеність, але водночас дала таку необхідну надію на те, що світло все ж таки виведе героїв із темряви. Це була важка терапія, після якої виходиш іншою людиною.

Ух ?… відьми, вампіри, ще якісь страшні Іґ’Моррутени, вовкулаки, поглиначі сну — баку, поглиначі розуму — банші, тіні… Матір Божа, та це ж просто рай! Саме така була моя реакція після перших двадцяти сторінок цієї книги. І якщо чесно — далі стало ще краще! Перед нами темний, насичений світ, де магія й кров, любов і зрада переплетені так щільно, що неможливо відірватися. Діанна — безжальна зброя одного з Іґ’Моррутенів, створіння, що мріє стерти межі між світами. Але цьому протистоять самі боги — і боротьба між ними вибухає у справжній шторм. У книзі є все, що я люблю: троп «від ворогів до коханців», сильна героїня, складний антагоніст і постійна напруга між бажанням і обов’язком. Атмосфера така густа, що її можна різати ножем. А сюжет — динамічний, вибуховий, насичений деталями й діалогами, які тримають до останньої сторінки. Я просто в захваті від того, як авторка побудувала цей світ, як уміло вона поєднує темряву з чуттєвістю, а жорстокість — із красою. Це саме той випадок, коли фантазія не має меж, а читач просто ковтає сторінки одну за одною. Уже чекаю, коли візьмуся за продовження!

Продовження історії Амбер В. Ніколь «Трон подоланих богів. Боги і монстри» знову затягує у світ Діани та Ліама, де спогади, страхи та бажання переплітаються у небезпечний танець. Частково я почала розуміти, що штовхає Діану на такі рішення… але частково її поведінка мене засмучувала. ? Ліам заради порятунку Діани приймає себе як Семкаїла, «Нищителя світів», Бога богів. Було неймовірно хвилююче стежити, чи впорається він із такою величезною силою, адже Діана не хотіла рятуватися від монстра всередині себе. Середина книги трохи дратувала: Діана постійно відштовхувала Семкаїла, а потім раптом бігала, немов побита собака… серйозно, у коханні так себе не поводять. ? Але напруга між героями робить історію шалено драматичною. Фінал ? просто розбиває серце і тримає у напрузі до останньої сторінки. Таємниці відкриваються, зрадників стає більше… Мені було боляче ?. Продовження потрібне терміново!

Для мене це фентезі виявилося незвичним тим, що головна героїня має сіру мораль. Вона вбиває невинних людей, її важко назвати доброю (принаймні, на перший погляд), а ще вона справді могутня і живе вже кілька сотень років. Попри те, що іноді поводиться не надто зріло, загалом вона сформована особистість. Світ теж цікавий: боги, небожителі, різна нечисть. Проблема лише в тому, що він не видався мені достатньо продуманим, було відчуття, що за яскравими декораціями нічого немає. Можливо, це через те, що це лише перша книга, і далі авторка розкриє більше деталей. Та поки що склалося враження, що можливості й обмеження героїв не прописані чітко, і ними просто маніпулюють залежно від потреб сюжету. Наприклад, в одній сцені персонаж може розкласти планету на атоми, а в іншій - не здатен впоратися з ворогом, який навіть не наполовину такий сильний. Це руйнує відчуття логічності та продуманості світу. А ще, в мене було багато питань щодо того, як працюють ті чи інші речі Щодо стосунків, я не надто повірила в хімію між героями. Вони розвинулися надто швидко і виглядали неправдоподібними. Хоч деякі моменти були милими, я не вболівала за пару, бо просто не відчувала їхньої реальності. Загалом книга читається швидко, написана легко й добре розважає. Але для мене це не та історія, яка могла б стати улюбленою.

Світ у цій книзі — просто величезний і захопливий! Але для цього треба подолати добрих 100-150 сторінок, щоб зрозуміти головних героїв, їх підгрунтя і що це за світ взагалі. Але потім відкривається просто, щось неймовірне. ? Тут усе: і паралелі з нашим сучасним світом, і чужі планети і всесвіт, і давні боги, і монстри, вампіри, небожителі, яким сотні і тисячі років! Але також згадується і про інші раси, такі як вовкулаки і банші. І всі вони живуть поряд із смертними людьми, які майже нічого не підозрюють. Тобто явно закладено в основу на майбутні книги дуже багато. А головні герої? Він — бог-буркотун, зламаний і пригнічений. Вона — безсмертний монстр, якого всі бояться. ? Спочатку вони — смертельні вороги, готові знищити одне одного. Але об’єднуються заради спільної мети. Вона… підколює його, підтримує, змушує знову вірити в себе, допомагає йому війти із тої темряви підсвідомості, в якій він застряг на століття. Але вона монстр для його підданих... Це так ніжно й трагічно водночас, бо розумієш — їм, мабуть, не судилося бути разом… ? Головна героїня — лиходійка, але така справжня, монстр, який вбивав і спопеляв міста. Але коли дізнаєшся причину її дій, то починаєш їй співпереживати. Діалоги — вогонь! Ті кпини і шпильки, які вони кидають одне одному, то якась особливо весела частина книги. Світ, сцени боїв, монстри, темна магія — все описано дуже атмосферно й яскраво! ? А антагоністи… жахливі, моторошні, огидні. Такі, що дійсно лякають. ? І фінал… Частково передбачуваний, печальний і хвилюючий. Я щось подібне передчувала, але думала, це буде вже в наступній частині. Але тепер зовсім не зрозуміло, що герої книги будуть з цим усім робити. ? А тепер просто ХОЧУ ПРОДОВЖЕННЯ! ?? 10/10

?"Для мене ти варта всього... і це робить мене найегоїстичнішим виродком і найнебезпечнішим богом, який будь-коли існував." ?"З ним я не почувалася монстром - жодного разу за весь цей час." Це не просто темне фентезі з елементами жахів, це вир, що затягує поволі, але безповоротно. Мушу зізнатися, перші сторінки були як мандрівка крізь густий туман – я не одразу відчула магію. Але варто було подолати добру сотню сторінок, як ця моторошна, але неймовірно приваблива атмосфера розцвіла темними барвами, захопивши мене цілком. Чи доводилося вам колись зустрічати монстра, чиє серце здатне на самопожертву заради тих, кого він любить? А бачити бога, готового зруйнувати цілі світи заради кривавого чудовиська з давніх легенд? Ця книга показує, що межа між добром і злом, богом і монстром, любов'ю і ненавистю – надзвичайно тонка. У центрі цього епічного полотна – два полюси. Діанна, втілення чистого руйнування, хаосу та непереможної сили. Прекрасна, але смертоносна зброя, що дихає вогнем і приймає подобу звіра, вона – справжній жах у плоті. Поруч із нею – Ліам, Король Богів, який несе на своїх плечах тягар усього Всесвіту. Його називають Нищителем світів, хоча він – хранитель миру. Могутній, але спустошений, відсторонений, загублений у власних думках. Боги та легендарні звірі ведуть боротьбу споконвіку, але цього разу доля вирішила жорстоко посміятися, кинувши давніх ворогів у вир вимушеного союзу. Їм доведеться об'єднатися, щоб знайти стародавній артефакт, здатний похитнути рівновагу у Всесвіті. Саме тут, у цій неможливій співпраці, криється справжня магія книги. Авторка майстерно зосереджується на повільному, але нестримному розвитку стосунків між Діанною та Ліамом. Від лютої ненависті до вимушеного партнерства, а потім – до крихкої дружби, яка повільно, ніби проростаючи крізь камінь, перетворюється на щось набагато-набагато більше. І повірте мені, такого прекрасного, чуттєвого, глибокого, емоційного "slow burn" я не зустрічала вже дуже давно! ? Майте на увазі, що тут не просто так стоїть позначка ?? Їхні стосунки – це феєрверк дотепних кпин, гострих словесних баталій та здатності посміятися у найневідповідніший момент. Двоє надломлених створінь, які знаходять зцілення одне в одному – через сміх, підтримку, турботу. І в цьому темному, жорстокому світі проростає ніжна квітка кохання, стаючи джерелом нескінченної надії. Світобудова цього Всесвіту розкривається поступово, ніби шматки стародавнього гобелена, крізь спогади та кошмари головних героїв. Це світ, де боги, небожителі, смертні, вампіри, відьми та інші істоти співіснують у химерному танці. Амбер В. Ніколь не лише використовує відомих потойбічних створінь, а й майстерно творить абсолютно нових, досі незнаних монстрів, змушуючи ваше уявлення працювати на повну. Під густим, темним соусом цього фентезі подаються одвічні питання: боротьба за владу, безмежна любов до близьких, самопожертва та найглибше бажання бути коханим і прийнятим – разом з усіма своїми демонами та найтемнішими сторонами. Хоча сюжет не завжди стрімкий, він надзвичайно напружений. Відчуття постійної небезпеки та невизначеності буквально огортало мене до останнього слова. А фінал... він приголомшив, змусивши моє серце на мить зупинитися ? З нетерпінням чекаю на продовження, щоб знову зануритися у цей дивовижний світ! ?

Неоднозначні враження від книги. Як роментезі - можливо, але не варто очікувати якісного фентезі. Всесвіт погано прописаний і не пояснений. Авторка пропускає багато подій, а потім просто видає короткий висновок з того, що сталося. 80% книги нічого не відбувається, головні герої просто чекають чогось і взаємодіють між собою під час очікування (ну це хоч якось їхні відносини вибудовує). Прочитати можна, якщо не хочеться напружуватись.