"Життя переселенки не передбачало нічого легкого. Але вона й не думала, що найважчим у цьому буде вберегти серце і не від російських куль, а від хижого неприборканого кохання"? Затишна історія з романтикою та гумором в наших українських військових реаліях, де кохання завжди на часі, що мені так відгукується? Єва разом з місцевим хлопцем Марком вдають закоханих перед її колишнім? ?романтика й гумор ?фіктивні стосунки ?буркотун і сонечко ?любовний трикутник ?реалії війни Книга-скарбниця цитат?? "Так хочеться перемкнутися на іншу хвилю радіо, змінити телеканал, вибрати собі незнайому долю, народитися не тут або хоча б не в цей час. Хоча минулі часи в Україні, УРСР, УНР, Гетьманщині, Київській Русі…Словом, і тоді було складно". "Складається враження, що страждання та вміння відвойовувати своє закладені в таємному гені українців". "Вечорами ми дивилися старі фільми, потопаючи у вигаданих картинах, розмірковуючи, як колись було добре, мріючи, як добре колись буде". "За широкими плечима часто ховається чутливе серце". "Ти виходиш заміж не тільки за чоловіка і за всю його родину". "Неможливо народу витримати стільки страждань, від цього в народу виробляється імунітет – сталеве серце, як протез, залишки нервів, любов, перекручена через м’ясорубку втрат". Про тату: "Кожна цифра, слово, абстракція повноцінний «рукав» або найпростіша закарлючка криє в собі щось. Спогад. Надію. Нагадування. Мотивацію. Біль. Пережите горе. Щось, про що я не здогадуюсь". "Кохання не питає, зручне воно чи ні. Воно просто з’являється на порозі й вибиває двері ногою". "Минуле – це рудимент. Орган, що став непотрібним, втратив свої функції в процесі еволюції". "Рідне місто – це дитинство і свідок життя від першого крику в похмурому пологовому до щасливої усмішки випускниці". "Завжди треба жити, хоча б тому що тобі дано такий шанс". "Війна – це марафон, треба набратися сил, щоб витримати довгу дорогу". "Кохання – це поважна причина". "Інколи мені так хотілося, щоб доросле життя виявилося сном, щоб можна було почати все спочатку, відкотитися до початкових налаштувань і пройти цей рівень заново. Уникаючи помилок, яких уникнути насправді неможливо. Бо з них і складається життя". "Осінь для мене завжди була особливою. З дитинства вона означала початок чогось нового. Новий навчальний рік. Новий клас. Новий університет. Новий курс. Осінь – це завжди щось нове". "Сміх – найкращі ліки". "Інколи минуле може стати твоїм майбутнім". "Це був апогей, Еверест його почуттів, кінцева зупинка моїх недавніх мрій". "Не тому, що боїшся, ховаєшся від світу, боїшся ризикнути, засунув свої бажання в дупу й не наважився жити далі після?" "Є люди, після яких ми змінюємося. Зустрічі можуть бути більш або менш приємними, травматичними, завжди по-різному. Я взагалі вбачаю в цьому щось романтичне: кожна важлива для мене людина залишила мені частину себе. Це могла бути якась маленька звичка (чистити апельсини), або вагома зміна характеру чи навіть способу життя". "Є міста, після яких ми змінюємося. Щоправда, міста – це ті ж люди". "Іноді правильні вчинки на смак як гірка цибуля – несмачно, але корисно". "Ми — люди, які сміються, аби не плакати, які іноді плачуть крізь сміх, які переживають страшну війну і не втрачають здатності любити". "Ти показав як жити далі". Який же тут дід Іван Григорович класний? Вкінці героїв почало штормити й бісили нерішучістю. Я б хотіла розширеного фіналу й без 37 розділу? Зворушливі слова авторки: "Я хотіла передати те, як важливо мріяти, кохати, сміятися завжди, навіть коли над головами літають ракети, а майбутнє видається хитким та навіть якимось несправжнім". "Життя це те, що відбувається зараз. Його вже немає в учорашньому дні, немає у завтрашньому дні, про яке так хочеться помріяти. Воно є зараз. Тож відкривайте свої тату-салони, куштуйте сальтисони, смійтеся, плачте, садіть кабачки й танцюйте, поки життя триває. Ну а ще, звісно, закохуйтеся! Без всіляких там «не»? Читайте й не думайте?

❤️‍?Тепер шанси на хепіенди падають пропорційно до частоти нових ракетних атак. Це дуже щира, зворушлива та реалістична історія про наше сьогодення. Про жінку, яка через окупацію втратила дім, роботу та все, що робило її нею. Про чоловіка, розчарованого тим, що пройшовши АТО та втративши ногу, він змушений спостерігати, як нашим хлопцям треба звільняти ті ж самі території, але тепер вже без нього. Про дідуся, який евакуювався з Луганщини, але досі мріє про повернення додому. Про тих, хто похований під синьо-жовтим стягом. Про тих, хто з кожним новим обстрілом втрачає частку людяності. Про тих, хто скрізь почувається гостем - чужим, непотрібним, зайвим. Про тих, хто відчуває провину за найменші радості, коли навколо - один нескінченний теракт. Про тих, хто вважає, що розпочинати стосунки під час війни - це божевілля. І про тих, хто достатньо сміливий, аби закохатись під акомпанемент повітряної тривоги. Я не прочитала цю книжку. Я її прожила. З усіх книжок #про_війну ця - одна з улюблених. Що ще мені сподобалось? ✨ гумор Я сміялась. Вголос. Це було цікаво, дотепно і насправді смішно. ? любовний трикутник Я не думала, що скажу це, але мені сподобалось, навіть якщо в процесі я пережила два напади тахікардії. Це було написано так, що я вірила абсолютно у все, що відчували, говорили та робили герої. І авторка додала достатньо напруги, щоб я спочатку не була впевнена, що Єва обере того, кого я хочу, аби вона обрала, а потім - щоб я не була впевнена, що в нас взагалі буде тут якийсь хепіенд. Нудно вам не буде, це я можу пообіцяти. ✨ добре написані герої Я думала, що в мене складний характер. А потім зустріла Єву:) Але якщо серйозно, то я її розуміла. Як і Марка. І хоч вони часом поводились не зовсім так, як варто було б, всі їхні слова та вчинки були обґрунтовані. І, можливо, я їх не схвалювала, але повністю розуміла. Другорядні герої мені теж дуже сподобались (крім чотирьох суб’єктів, звісно). Всі неймовірно приємні, глибокі, щирі та цікаві. Я полюбила кожного з них. ❤️ сцени 18+ Це було гаряче. Хімія, дотики, зв‘язок, секс. Мені все сподобалось *зашарілась* Що мені не дуже сподобалось? ? фінал В останніх ~20% відбулось фактично все, що могло і не могло відбутись. Тому особисто для мене в кінці книжки було забагато емоційних криз, сюжетних поворотів, драми та кліше. Я взагалі не фанатка сцен з «великими жестами», тому і тут мені таке теж не зайшло. Крім того, тільки на передостанній сторінці стає зрозуміло, чим все завершиться, а епілогу в книжці немає, тому мені не вистачило фіналу - дізнатись більше про те, як герої дійшли до того, до чого вони дійшли (що відчували, що робили, що підштовхнуло їх до прийняття рішень і так далі), більше самого фіналу (деталі-деталі) і хоча б щось про те, як все було після. Але навіть попри це книжка чудова, це абсолютно моя історія. І так, я буду її радити. І щось з інших книжок авторки я б теж прочитала.

Останнім часом любовні романи, мене не ваблять. Але вирішила придбати, бо читали дві інші книги авторки і мені подобається як вона пише. Тож вирішила купити і цю книгу. "Ніхто більше не сміється з жартів, усі регочуть з горя, бо відчай мільйонів перейшов усі "людські" межі". Єва разом з родиною тікають із Сєвера (Сєверодонецьк), який постійно під обстрілами і в який ступили москалі. І вся родина, батьки, Єва з сестрою переїжджають в маленьке село під назвою Кунча, на Хмельниччині. Єва міська дівчина,  і ніяк не може звикнути до умов які їм запропонувала Кунча. А тут ще, як на зло, в це саме село втік від війни і її колишній хлопець зі своєю мамцею. Дівчина в шоці, бо колишній приїхав не сам, а зі своєю нареченою. Тому Єва погоджується на фіктивні стосунки з місцевим хлопцем Марком. Щоб позлити колишнього і довести йому, що вона його забула, і навіть завела нові стосунки. Але була одна умова, не закохуватись. Але не все так сталося як гадалося. І не все пішло по плану. Бо доля, це штука не передбачувана. До речі перед тим як взяти читати цю книгу, мені потрапив на очі не схвальний відгук на неї, і я якось аж засмутилась. Тому очікування в мене були не високі. Початок книги ішов до банального просто і рівно. А потім якось авторка мене потихеньку почала втягувати в їх відносини.  І вже реально було тяжко відірватися.  Ну якби сам сюжет наче простий, але написано досить цікаво. Авторка вміє зробити свою справу, бо я майже до кінця не розуміла чим же це все скінчиться. Оці відносини між головними героями. Оця їхня хімія. До речі тяжко було читати за окупантів, в одному моменті я навіть просльозилась. Коли Єва з одним із персонажів згадувала своє рідне місто. Мені здається ця книга буде більше боліти, тим хто якимось чином пов'язаний із такою ситуацією, яка сталася з Євою і родиною. Та й з багатьма українцями. Але попри все, мені книга сподобалася.

«Не закохуйся, Єво» ?український ромком ?сусіди ?фіктивні стосунки ?від друзів до закоханих ?любовний трикутник (чотирикутник?) ?реалії війни ?життя в маленькому селі ?герой-ветеран це дуже світла, тепла та по-справжньому людяна історія, яка поєднує романтику, війну та щоденний досвід тих, хто був змушений залишити дім. Єва разом з родиною переїжджає з окупованого Сіверськодонецька у маленьке село Кунча, що на Хмельниччині. попри біль, втрати й болісну адаптацію, вона намагається зібрати себе по частинках і почати жити в нових умовах.❤️ і саме тут на неї чекає неприємний сюрприз, поруч оселяється колишній уже з нареченою. а ще дівчина погоджується на фейкові стосунки із сусідом Марком. головне правило не закохатися. а ми знаємо, як це працює в романах? історія сприймається не банальною, бо романтична лінія тут переплетена з реаліями війни. авторка дуже уважно й делікатно говорить про болі, тривоги, втрати, труднощі адаптації, непевність майбутнього. про те, як непросто знову будувати життя після окупації, коли тягне додому, якого більше нема. Єва не ідеальна, часом підбішувала, але не критично. Марк окрема любов. ветеран, ходить із протезом, але в книзі він не «особливий випадок» і не об’єкт жалю. сільська атмосфера та місцеві мешканці додають історії теплоти. їхні побутові сцени, взаємодії, жарти й підтримка створюють відчуття живої спільноти. фінальні повороти подій трохи швидкі, але не виглядають натягнутими. загалом, це роман, сповнений сонця, щирої дружби, любові, легкої самоіронії, влучних жартів, гарячих сцен 18+, рефлексії та надії. порушує важливі теми, але робить це м’яко й тепло, залишаючи після себе світле відчуття. мені дуже сподобалась. 10/10⭐️

? Не закохуйся, Єво! ✍️ Автор: Альона Рязанцева ? @laboratoryua ❤️жанр: романтична проза ? Про сюжет Єва, рятуючись від війни, переїжджає із Сіверськодонецька до селища Кунча на Хмельниччині. Вона без роботи, дім окупований, і здається — куди вже гірше? Але життя підкидає нове випробування: поруч опиняється її колишній наречений Віталік, який колись розбив їй серце. Ба більше — тепер він заручений із чудовою Юлею ? Щоб не осоромитися і зберегти гідність, Єва приймає несподіване рішення: разом із сусідом Марком вони починають удавати пару ? ? Мої враження Якщо коротко - то мені дуже сподобалось! Це дуже гарна романтична історія. Я обожнюю троп фейкових стосунків — і як же класно було побачити його в українських реаліях! Ця історія - вона така своя. Ти от читаєш і розумієш, що от так десь і буває в житті - без красивих історій, дорогих машин, шикарних ресторанів. Окрім романтики тут також дуже багато переживань та роздумів, які всі ми в тій чи іншій мірі переживали на початку повномасштабного вторгнення. Коли всі ми думали, що то тільки на 2-3 тижні... Авторка показує, як війна змінила життя цілої родини переселенців: без дому, без роботи, з необхідністю починати все з нуля. Мені найбільше було шкода старенького діда, який будував Сіверськодонецьк і все життя там прожив ? Єва - дотепна та гостра на язик. Марк - ветеран АТО, надійний і жорсткий, який просто бере і робить. Обоє не хочуть стосунків, але у кохання свої плани. - Ну, кохання не питає, зручне воно чи ні. Воно просто з'являється на порозі і вибиває ногою двері. - У кохання є ноги? Також тут класний гумор і його тут вистачає - Стій, ми забули про захист. - Який захист? - ППО, блін. - Контрацепція, Марку, контрацепція. Загалом мені дуже сподобалось — щиро рекомендую! ⭐️ Знімаю один бал за трохи сумбурну кінцівку. ⭐️ Моя оцінка:9/10