Александр Дюма

Це та книга, яку я буду перечитувати і то не один раз. Це шедевр...який розбив, і залікував моє серце❤️‍🩹

Книга "Граф Монте Крісто"- це однозначно витвір мистецтва!!

Ця книга зайняла особливе місце в моєму серці❤️ одна з моїх улюблених книг усіх часів.

♟️Роман-помста

🖇— Я — привид нещасного, якого ти поховав в темниці замку Іф. Коли цей привид вийшов з могили, Бог приховав його під маскою графа Монте-Крісто і обсипав його діамантами й золотом, щоб донині ти не впізнав його.
— Я впізнаю тебе, впізнаю! — вимовив королівський прокурор. — Ти...
— Я — Едмон Дантес!
— Ти — Едмон Дантес! — скрикнув королівський прокурор...📎
〰〰〰〰〰〰〰〰〰〰〰〰〰〰〰
Сюжет наповнений таємницями, зрадницькими змовами, інтригами, коханням, стражданнями, помстою та душевним болем; сім’ями, які мають секрети минулого та знають про те, що кров справді густіша за воду.

У творі є певний історичний контекст, який робить розповідь ще більш цікавою. 1815р. Інтриги Бонапарта і Людовіка 14, Дюма охоче заглиблюється в жахливі, корумповані справи французьких політиків і фінансистів.

Напередодні одруження з красунею каталанкою Мерседес, молодий моряк Едмон Дантес, який того ж дня став капітаном корабля "Фараон", був заарештований за звинуваченням у зраді, сфабрикованим заздрісними суперниками. Юнаку було невідомо, що у нього були вороги: Фернан Мондего, який жадає Мерседес, і Данглар, який жадає Фараона. За кілька днів до повернення Наполеона з Ельби вони двоє разом із нещасним трактирником Кадеруссом змовляються анонімно звинуватити Дантеса в бонапартистстві. Королівський прокурок Вільфор, який у цьому бачать свою користь відправляє нещасного моряка на острів в ізольований та жахливий замок Іф, поблизу Марселя, щоб змусити його зникнути. Варто сказати, що Едмону Дантесу навіть не повідомили за що його кинули до в'язниці.

🎭Після довгих чотирнадцяти років ув'язнення Едмон Дантес повертається у ролі багатого та заможного графа Монте-Крісто для того, щоб помститися усім тих, хто зруйнував його щастя, хто прирік (обрек) його на довгі муки та страждання. Йому вдається проникнути в інтимні кола всіх своїх ворогів, так що ніхто його не впізнає. Навіть його колишня наречена Мерседес спочатку не впізнає його.

Чому класика є класикою?
На мою думку, саме тому, що вона пройшла випробування часом.
Пройшло кілька століть, а люди все ще насолоджуються історією пригод Д'Артаньяна, Атоса, Портоса і Араміса!
І хоча образи головних героїв далеко не завжди можна брати за приклади моральних орієнтирів, це все ще історія про справжню чоловічу дружбу, про приоди і про кохання.
Втім, зараз мені здається, що образи головних героїв Дюма з самого початку навмисно наділив певною картикатурністю, аби підсвітити певні соціальні проблеми і протиріччя (наприклад , дехто збирається прийняти монашеський постриг і священницький сан, але це не стає на заваді порушення двох з 10 заповідей (перелюбство і вбивство); інший позиціонується як благородний до мозку кісток, але при цьому не розібравшись в ситуації до кінця, він робить все, щоб вбити людину, яку заявляє, о любить, бо обман зачепив справжню його струну - гордість; ще один має наглість залицятися і свататися до більш багатої від нього жінки ще за життя її чоловіка і в його пристуності;. а ще дехто говорить, що служить державі, але коли служба іде врозріз з власними інтересами, власні інтереси перемагають; хтось говорить, що любить, але це не заважає на шляху до цілі (врятувати кохану!) кочувати від одного ліжка до іншого).
І що найбільш неймовірне,при всьому цьому головні герої все-таки симпатичні читачу, а в підлітковому віці цих недоліків ти, частіше за все, навіть не помічаєш!
Окрім того, "Три мушкетери" - це ще й чудовий історичний роман", який точно дозволить Вам перенестися на кілька сторіч назад у минуле, побувати при французькому і англійському дворах, поошиватися околицями Парижа, взяти участь в численних дуелях та пригодах і підняти не один келих!

“Три мушкетери” — класичний пригодницький роман Олександра Дюма, що захоплює читача динамічним сюжетом, інтригами та яскравими персонажами. Історія про молодого д’Артаньяна та його відданих друзів Атоса, Портоса і Араміса сповнена хоробрості, дружби та благородства.

Дюма майстерно поєднує історичний контекст із вигаданими подіями, створюючи живий і насичений світ Франції XVII століття. Вишуканий стиль написання, захопливі дуелі та політичні інтриги тримають у напрузі до останньої сторінки.

“Три мушкетери” — це вічна історія про честь, вірність і боротьбу за справедливість, яка й сьогодні надихає читачів своєю енергією та емоційною глибиною.

П'ять років тому ця книга стал вершиною, яку я не змогла підкорити. Не знаю, що тоді пішло не так, але зараз все було ідеально.
Це було неспішне читання. Півтора місяця пішло у мене на те щоб дізнатися історію Едмона Дантнса. Хоча, чи є тут ті, хто хоча б в загальних рисах не знає цю історію? Напевне - ні.
От і я щось звідкись знала, але масштаб та втілення цієї помсти були мені невідомі. Так, я пишу "помста" бо саме вона була рушійним елементом сюжета.
На Едмона звели наклеп і це майже позбавило його життя, але хлопцю пощастило зустріти людину, яку він вважав своїм другим батьком, адже саме Фаріа дав поштовх тому що "народився" Граф Монте-Крісто.
Це була захоплива подорож і компанії цікавих героїв. Мова автора доволі проста та жвава і попри відсутність глибокого самоаналізу кожен герой має об'єм і власний "голос" в історії. Мені здається ця історія підійде як для читачів зі стажем так і для тих, хто тільки починає свій шлях, тому раджу її всім ❤️.

Велика книга, яка не втратить свого шарму і через сотні років.

В юності я чомусь пройшов повз книгу. Чи то тому, що я читав тоді мало, чи то тому, що читав щось інше. Але в цьому є і плюс. В дорослому віці інакше дивишся на світ, ніж у 15. Є навіть думка, що варто перечитати ті книжки, які читав у юності, щоб порівняти враження. Є відчуття, що якби я зараз прочитав «Три мушкетери», я б у їхніх образах побачив не лише шляхетних і самовідданих друзів, а ще й шалапаїв, які полюбляють вплутуватися у неприємності, ставити під загрозу безпеку держави та битися лише з тієї причини, що «я б'юсь, бо я б'юся!»=)

Але мова зараз не про мушкетерів.

«Граф Монте-Крісто» - це, всупереч багатьом думкам, не зовсім історія помсти. Книга набагато глибша. Вона не раз змусить читача разом із головним героєм оцінити той чи інший вчинок через призму Святого Письма. Так, так! Дантес дуже віруюча людина. І ця віра в нього в душі ніколи не вмирала. Він міг бути або гарячим, або холодним, але ніколи всього лише теплим. Можливо, тому Бог його й не залишив, хоча, можливо, й зволікав прийти (на думку головного героя)...

Перед нами розкривається полотно життів, незліченна кількість образів і постійне заглядання в душу людську. Ми зможемо побачити і душі чисті, і душі, «в них же гади, їм же немає числа», ми зможемо побачити, що людина завжди жне те, що сіє, і байдуже, що людина й думати забула, що вона щось там посіяла роки й десятки років тому. Ми зможемо впізнати себе повністю або частково в цих образах і матимемо змогу поміркувати, чи то була історія про помсту, чи то було чимось іншим, глибшим.

Чи варто говорити, що майже всю книжку можна розібрати на цитати? Все-таки класика це класика. Щільність закладених ідей, думок, питань просто зашкалює.

Особисто для мене ця історія була не стільки про помсту, скільки про «промисел Божий» у його розумінні як постійну постановку людини перед вибором добра чи зла. Найбільше це помітно на прикладі Кадруса, але, якщо вдуматися, то й на прикладі інших це помітно. Адже вся помста Монте-Крісто якраз і полягала в тому,
щоб поставити людину перед вибором. І він ніколи цього вибору в людини не забирав ніколи, і її подальша доля могла би бути інакшою, якби людина обрала добро і каяття.
Один із найкращих прикладів художньої літератури взагалі.

Дійсно гарний пригодницький роман, особливо якщо розглядати його як казку, не шукати логіки та історичності. Зрада, кохання, дружба, несправедливість, помста, милосердя, екзотичні історії, прекрасні жінки благородні (і не дуже) чоловіки — увесь набір)