Александр Дюма

П'ять років тому ця книга стал вершиною, яку я не змогла підкорити. Не знаю, що тоді пішло не так, але зараз все було ідеально.
Це було неспішне читання. Півтора місяця пішло у мене на те щоб дізнатися історію Едмона Дантнса. Хоча, чи є тут ті, хто хоча б в загальних рисах не знає цю історію? Напевне - ні.
От і я щось звідкись знала, але масштаб та втілення цієї помсти були мені невідомі. Так, я пишу "помста" бо саме вона була рушійним елементом сюжета.
На Едмона звели наклеп і це майже позбавило його життя, але хлопцю пощастило зустріти людину, яку він вважав своїм другим батьком, адже саме Фаріа дав поштовх тому що "народився" Граф Монте-Крісто.
Це була захоплива подорож і компанії цікавих героїв. Мова автора доволі проста та жвава і попри відсутність глибокого самоаналізу кожен герой має об'єм і власний "голос" в історії. Мені здається ця історія підійде як для читачів зі стажем так і для тих, хто тільки починає свій шлях, тому раджу її всім ❤️.

Велика книга, яка не втратить свого шарму і через сотні років.

В юності я чомусь пройшов повз книгу. Чи то тому, що я читав тоді мало, чи то тому, що читав щось інше. Але в цьому є і плюс. В дорослому віці інакше дивишся на світ, ніж у 15. Є навіть думка, що варто перечитати ті книжки, які читав у юності, щоб порівняти враження. Є відчуття, що якби я зараз прочитав «Три мушкетери», я б у їхніх образах побачив не лише шляхетних і самовідданих друзів, а ще й шалапаїв, які полюбляють вплутуватися у неприємності, ставити під загрозу безпеку держави та битися лише з тієї причини, що «я б'юсь, бо я б'юся!»=)

Але мова зараз не про мушкетерів.

«Граф Монте-Крісто» - це, всупереч багатьом думкам, не зовсім історія помсти. Книга набагато глибша. Вона не раз змусить читача разом із головним героєм оцінити той чи інший вчинок через призму Святого Письма. Так, так! Дантес дуже віруюча людина. І ця віра в нього в душі ніколи не вмирала. Він міг бути або гарячим, або холодним, але ніколи всього лише теплим. Можливо, тому Бог його й не залишив, хоча, можливо, й зволікав прийти (на думку головного героя)...

Перед нами розкривається полотно життів, незліченна кількість образів і постійне заглядання в душу людську. Ми зможемо побачити і душі чисті, і душі, «в них же гади, їм же немає числа», ми зможемо побачити, що людина завжди жне те, що сіє, і байдуже, що людина й думати забула, що вона щось там посіяла роки й десятки років тому. Ми зможемо впізнати себе повністю або частково в цих образах і матимемо змогу поміркувати, чи то була історія про помсту, чи то було чимось іншим, глибшим.

Чи варто говорити, що майже всю книжку можна розібрати на цитати? Все-таки класика це класика. Щільність закладених ідей, думок, питань просто зашкалює.

Особисто для мене ця історія була не стільки про помсту, скільки про «промисел Божий» у його розумінні як постійну постановку людини перед вибором добра чи зла. Найбільше це помітно на прикладі Кадруса, але, якщо вдуматися, то й на прикладі інших це помітно. Адже вся помста Монте-Крісто якраз і полягала в тому,
щоб поставити людину перед вибором. І він ніколи цього вибору в людини не забирав ніколи, і її подальша доля могла би бути інакшою, якби людина обрала добро і каяття.
Один із найкращих прикладів художньої літератури взагалі.

Дійсно гарний пригодницький роман, особливо якщо розглядати його як казку, не шукати логіки та історичності. Зрада, кохання, дружба, несправедливість, помста, милосердя, екзотичні історії, прекрасні жінки благородні (і не дуже) чоловіки — увесь набір)