Адам Сільвера "Вони обидва помруть у кінці" — це історія, яку я почала читати ще у вересні й відтоді поверталась до неї кілька разів. Перша половина книги здалася мені дещо нудною, але я відчувала, що її обов’язково варто дочитати, просто потрібен інший час. І не помилилась — другу половину я проковтнула за кілька годин. Назва говорить сама за себе: ми з самого початку знаємо, чим усе закінчиться. Але суть зовсім не в цьому. Важливим є шлях, який проходять головні герої перед своєю смертю, почуття, які вони встигають прожити, і те маленьке, але справжнє життя, яке вони змогли вмістити в один-єдиний день. Післясмак гіркий. Так, ми знаємо все з самого початку, але кінець усе одно настає несподівано. І змушує замислитись, скільки всього важливого ми відкладаємо “на потім”, не знаючи, як багато часу в нас насправді є.

Дуже чутлива історія, майже одразу зближуєшся із головними героями, і протягом усієї книги жевріє надія, що можливо цього разу Вісники Смерті помилились. Але ні. Хочеться довгого та щасливого хепі-енду для Матео та Руфуса, але, направду, один день може принести більше, ніж ціле життя.

Мені книга дуже сподобалась. Вона емоційно сильна, точно є про що подумати і вона потрапила до мене якраз під такий настрій)

Вони обоє помруть у кінці — це не просто роман, це філософський експеримент, де автор, розкриваючи фінал на перших сторінках, змушує читача цінувати саму подорож. Адам Сільвера пропонує нам гімн життю, що співається напередодні смерті. Це історія, що вчить нас не боятися кінця, а проживати кожен момент з максимальною інтенсивністю. Сільвера не прикрашає дійсність і не ховає біль. Він показує, як крихке є наше життя, але саме ця крихкість робить його таким цінним.

Зовсім не сподобалась книга. Не дуже зрозуміло, на яку аудиторію розрахована. Історія про підлітків, про життя та смерть не дуже актуальна для такого віку. Для людей старшого віку дуже банально. Ідея, що треба бути у моменті завжди на часі. Я б не марнувала час на прочитання, але кожному своє)

"Головний поворот у 'Вони обидва помруть у кінці' полягає в тому, що жодного значного повороту так і немає", — сказав автор книги Адам Сільвер, і я абсолютно точно погоджуюся з Адамом. Але чи сподобалося це мені? Не дуже. Проте, давайте за порядком?? ☠️ Всесвіт, у якому кожна людина отримує попередження у день своєї смерті здався мені дивним та нелогічним з самого початку. Чи то я така песимістка, але я одразу подумала про те, скільки ж людей було б достатньо відчайдушні, щоб наробити купу всякої фігні в останній день свого життя, знаючи, що їм вже не доведеться нести за це покарання та запобігти своїй загибелі точно не вдасться. Прикол у тому, що у всесвіті цієї книги — це не якась вічна константа, це нововведення останніх років. І всі вважають його дуже класним, бо воно ж дозволяє (майже) завершити життя на своїх умовах. Ти не знаєш як саме помреш, але знає, що це станеться скоро, і в тебе є шанс попрощатися, чи зробити те, про що давно мріяв. Але в самій же книзі є епізод про те, як чоловік підриває себе з купою людей, бо йому немає що втрачати. В адекватному світі (хоча де ми його бачили, звідки нам це знати, але все ж) "Вісників смерті" скасували б після першого такого випадку. І чому в людей немає вибору? Може вони не хочуть знати, що помруть сьогодні? Я зі своєю тривожкою не могла б спати вночі (бо саме тоді телефонують "Вісники смерті"). Ну, може, я занадто придираюся, але логіки у всьому цьому не побачила, й ми так і не отримали пояснення, як працює система "Вісників смерті". Згадувала трилогію Ніла Шустермана, поки читала, і як там класно обіграна тема людської смерті, і захотіла її перечитати) ??‍?‍?? Історія оповідає про двійко молодих хлопців, які отримують свої дзвінки "смерті" в один день. Вони не знали один одного до цього, але вирішують провести день разом. З назви ми розуміємо, як це все має закінчитися. Проте, я до останнього вигадувала класні та цікаві варіанти закінчення, навіть якщо вони трагічні. Чи справдилися вони? Ні. Все було занадто банально. Може, в цьому й суть? Смерть буває банальна, тупа, нецікава, й автор хотів показати саме це? Я приймаю таку думку, але такий розвиток подій у цій книзі не додав їй привабливості та сенсу в моїх очах. ? Може, я така прискіплива, бо книга не зацікавила мене з самого початку? Я не сильно співпереживала головним героям, не співчувала їм та читала з дуже рівним настроєм. Інколи вони робили дуже тупі вчинки. Ну, наприклад: хлопця шукає поліція, а ще один пацан бажає йому помститися, бо головний герой його добряче побив. І що робить головний герой? Звісно що постить фото в інстаграм цілий день, з яких дуже легко визначити його локацію. Або: інший герой має подругу, у якої трагічно загинув чоловік. Вона так і не змогла з ним попрощатися, і це їй дуже болить. Що робить цей друг? Звісно що не каже їй про те, що помирає, забираючи ще й цю можливість??‍♀️ (Потім він виправився, але чому ж це з першого разу не дійшло???) Або у мене занадто дратівливий настрій останнім часом, або ця книга дійсно не заслуговує на ті дифірамби, які їй співають, але я її високо не оцінила. Може, якби я прочитала її раніше, вона б і зайшла. З книгами таке буває: деякі з них варто взяти в правильний час. І, на жаль, я з читанням цієї книги запізнилася(

Доволі непогано, хоча є якесь відчуття недописаності, деякі події пролітають дуже швидко, що і не встигаєш прожити цей момент. Загалом на 8\10, це просто норм

«Вони обидва помруть у кінці» ? що зробите, дізнавшись, що жити вам залишилось один день?  ?поєднує наукову фантастику, драму та ЛГБТК+ тематику ?засуджені закохані ?передбачення смерті ?один останній день ?від незнайомців до споріднених душ ?обрана сімʼя 5 вересня 2017 рік, трохи за опівніч, Матео й Руфусу телефонують Вісники Смерті, повідомити, що сьогодні вони помруть. вони незнайомі та знаходять один одного в спеціальному застосунку «Останній Друг» і зустрічаються, щоб прожити ціле життя за один день.  книга зі змістом і дуже сумна, проте на емоції мене не вивела? я думала буду над нею ридати, але ні, було просто сумно і мимоволі починаєш міркувати на тему життя і смерті. але читається легко, розділи є й від інших героїв. спочатку не зрозуміла до чого вони там, але вони ідеально доповнили сюжет. задум і концепції світу дуже цікаві, ніде схожого не зустрічала. тільки от це не прописано, акцент більше зосереджений на емоційній і філософській частині. річ, яка мене зачепила, те що в одного з персонажів є профіль в Instagram, і його дійсно можна знайти через пошук @rufusonpluto на сторінці опубліковані фотографії моментів, описаних у книзі, що пропонує новий рівень сприйняття. загалом, це не погано, але і не вау. щось на 6/10⭐️