Написано дуже легко й дотепно, навіть, можливо, занадто дотепно. Місцями здавалося, що автор просто вигадує або прикрашає деякі історії, щоб зробити їх веселішими, настільки вони здавалися нереалістичними. Хоча, можливо, ці події й справді відбулися, але саме через стиль автора вони сприймалися як анекдоти. Мабуть, я очікувала більш серйозної оповіді, але загалом мені сподобалося. Я навіть не уявляла, наскільки важко бути лікарем у Британії, наскільки несправедливою є система. Особливо зворушило ставлення автора до своєї справи та до пацієнтів - наскільки він все ж таки чудовий лікар, навіть попри те, що залишив цю професію.

Я працюю лікарем, і книга «Невиліковно» Адама Кея залишила подвійні враження. З одного боку, мені близькі його історії з медичної практики — у них багато правди про виснаження, нестачу часу та емоційне вигорання. Кея варто відзначити за щирість і гумор, яким він намагається «розрядити» тяжкі теми. Водночас деякі моменти здавалися надмірно драматизованими, а іноді навіть занадто іронічними для серйозних ситуацій. Як лікар, я розумію його біль, але інколи хотілося більшої глибини, ніж жартів. Загалом книга цікава, чесна й змушує замислитися про реалії медицини у світі. Я б оцінила її на 7 з 10.

Адам Кей "Буде боляче" ? @vivat_book ? Таємні щоденники лікаря - ординатора. Для Адама було давно все вирішено - буде лікарем. Єврейська родина, батько лікар. Довгих шість років навчання і перед нами лікар-ординатор. Тобі вручають маленький пейджер (прозвали пищалкою) який живе з тобою на роботі і не дає спокійно, а ні поїсти, а ні відпочити. Він постійно подає сигнали і ти мчиш за викликом. Ти працюєш, зморений, виснажений. І от за п'ять місяців роботи лікарем вперше самостійно врятоване життя. Гордість розриває! Проходить рік і ти вже старший інтерн. Потрібно вибрати фах. Наш герой вибирає акушерство і гінекологію. Адам Кей - британський лікар, поділився з нами реальними історіями про будні медичних працівників. Лікар - це серйозність та відповідальність, лікар - рятує життя. При цьому йому доводиться терпіти інколи дивних та важких пацієнтів. Швидко приймати правильне рішення. Вміти спілкуватися з родинами. При читанні книги буде: смуток, біль, злість, радість. А гумор в книзі - це щось! ___ Закінчується моя зміна. Мені сьогодні треба вчасно вийти з лікарні. Саме в цей час викликає акушерка: потрібна допомога. Я: - Але в мене сьогодні день народження. Акушерка: - Ми в пологовому покої - тут завжди в когось день народження. __ Запідозрюю в чоловіка інфекцію сечових шляхів. Даю баночку для аналізів і відправляю в туалет. Він повернувся з баночкою, в якій було кілька міліметрів сперми... __ Чоловік породіллі ніяк не вгамується. - Головне, щоб чорна не була дитина, га? Хіба може бути дитина іншого кольору, ніж батьки? - Наприклад, синього? Чоловік припиняє теревенити. __ Знаєте: відігравати важливу роль у житті людей - це привілей. Книга читається легко, написана доступно і цікаво.

Першу книгу автора «Буде боляче» я читала років 6 тому і, побачивши продовження, захотіла придбати комплектом і перечитати. Першу книжку я б радила всім, хто цікавиться медициною і/або цінує чорний гумор. А от другу не порадила б нікому через кількість тригерів (які, дякуючи видавцю, частково описані на першій сторінці): РХП, втрата ненародженої дитини, зґвалтування, смерть тварини, харасмент. Важко усвідомити, що це все пережила людина, яка народилась в умовно привілейованому світі: Лондон, сімʼя лікарів, приватна школа. Якщо вас не відлякує список тригерів, то сміливо читайте цю відверту історію з чудовим гумором про сміливість обирати себе та починати все спочатку.

«Буде боляче» - це чудовий приклад того, як можна поєднати гумор і трагічну правду про систему охорони здоров’я. Кей дуже влучно передає атмосферу роботи британської Національної служби здоров’я (з якою українці можуть провести чимало паралелей з нашою власною медичною системою і побачити чимало спільного), і при цьому не просто скаржиться — він показує абсурд, щоденний героїзм і свою власну вразливість. Формат щоденника — дає змогу відчути «реальний час», ніби ти поруч із ним у лікарняній палаті. Можна сказати, що ця книга не тільки розважає, а й виконує просвітницьку функцію — показує, чому лікарі вигорають, і чому пацієнти іноді отримують не ту допомогу, якої заслуговують. Легка кумедна книга про важливе.

«Невиліковно» — продовження бестселера «Буде боляче» Адама Кея. У ній автор ще глибше йде у свої особисті переживання після того, як залишив медицину, показуючи вже не лише щоденник лікаря, а й мемуари про життя після. Кей відкрито пише про вигоряння, психічне здоров’я, провину, втрату професійної ідентичності — і робить це з фірмовим, часто чорним, але щирим гумором. Навіть дуже важкі теми (депресія, стосунки, дитяча травма) описані так, що одночасно і смішно, і сумно. Це історія про те, що відбувається, коли життя різко змінюється, і про спроби дати собі раду. Вона відкриває очі на реальний тиск у медичній системі та на те, як мало ми говоримо про ментальне здоров’я. Порівняно з «Буде боляче», ця книга менш чітко організована — більше роздумів, флешбеків, менше сюжетної лінії. Це нестандартні мемуари — особисті, місцями болючі, але з величезною часткою самоіронії. Раджу до прочитання!

Гірка книга. Автор пише щиро, але на якомусь етапі втомлюєшся від концентрації негараздів. Та й фізіологічних та особистих проблем тут явно через край. Якби письменник взявся за інший матеріал, ніж власне життя, можливо, це було б краще. Під фінал взагалі пожалкувала, що взялась читати. Я не буду спойлерити про факти, але можете самі оцінити чи готові ви читати щось подібне: "День святого Валентина схожий на розваги за попереднім записом — романтичний еквівалент щорічного сплаву на байдарках для знудженого відділу продажів. Я пішов з медицини, а через кілька місяців розлучився — і схоже це було не на відривання пластиру, а на виривання колючого дроту, яким щільно мене обмотали. Сумно, що шлях до власного щастя зазвичай вимощений розбитими серцями інших людей — а може, так просто здається кожному егоїстові." Я не очікувала від цієї книги сміхоти чи розваги, але виливання на сторонню людину багатьох неапетитних та навіть трагічних подробиць (це купа тригерів взагалі-то) - теж не самий чесний варіант.

Доволі правдиво висвітлює реалії роботи медиків, можливо навіть і по усьому світу. Дякую, було справді боляче. І стало понятно що наша система нсзу така сама дірява як і британська, від якої зараз вони відмовляються