Мені сподобалася книга "Беладона", вона мене дуже зацікавила. Містика, привиди, тіні, смерть. Сіґне довелося дуже важко, постійна смерть родичів, постійно бачить примар, і всі шепочуться, що вона відьма. За допомогою ягід Беладони вона могла викликати Смерть, вона звинувачує його, але він це заперечує. Її тітка дуже жорстоко ставиться до неї. Пізніше вона опиниться в "Терновому гаї", цей маєток дуже загадковий та приховує багато таємниць, Сіґне доведеться допомагати примарі своєї родички. Ну, одним словом, я дуже рекомендую до прочитання, воно того варте, особливо хто любить містику. На вас чекатиме багато чого цікавого, містичного та загадкового, розслідування, а також купа таємниць. ❤
«Беладонна» Адалін Ґрейс — загадкова балада, що співається у сутінках, де життя та смерть — це не протилежності, а партнери у вальсі. Це роман, просочений ароматом старого маєтку, отрути та неземного кохання. У центрі оповіді дівчина, що з самого народження була проклята. Кожен, хто ставав її опікуном, знаходив свій кінець. Після чергової трагедії, вона потрапляє до похмурого маєтку, де час зупинився, а повітря наповнене таємницями. Це місце лабіринт, де примари — це найживіші мешканці, що намагаються розказати страшні секрети минулого. Смерть — не потойбічна сила, а велична, харизматична постать, що супроводжує Сіґну з дитинства. Їхні стосунки — це не традиційний роман, а гіпнотичний, заборонений танець, де кожен погляд і кожен дотик можуть бути фатальними. Він — її прокляття, він — її порятунок, і він — єдиний, хто розуміє її долю. Паралельно з цим розгортається напружений детектив. Авторка майстерно змішує готичні мотиви, інтригу та фентезі, створюючи атмосферу, де кожен шорох, кожен тінь і кожен подих може приховувати небезпеку. Це як археологічна розкопка, де замість артефактів — розбиті серця та приховані злочини.
Перші 80 ст. йшли трохи важко, але коли сюжет набрав обертів стало дуже цікаво. Сподобалась взаємодія головної героїні зі смертю і те як персонажі розкривались до кінця книги. Чекаю продовження
Закінчив читати "Безсмертя у склі", аж знову взявся за готичний роман з атмосферою 19 століття. І хоч романи мають багато спільного, але все ж таки обидві історії самостійні й доволі цікаві. Сподіваюсь, що наступна частина не розтратить своєї дивини й родзинки
«Белладона» А. Грейс – вікторіанський готичний детектив з привидами, отруєннями та звабливою дорогою за край, куди порядній дівчині аж ніяк не можна, але дуже хочеться. Леді Сігна має статки, красу, гонор і паранормальні здібності, які притлумлює, щоб вписатися в коло англійських аристократів. Всередині неї жевріє внутрішній конфлікт. Посісти гідне місце в суспільстві, вийти заміж, стати зіркою балів і чаювань – жити так, як заведено для її статі. Або ж розвивати свої унікальні магічні сили, стати коханкою загадкового Жнеця Смерті – і згубити репутацію, стати «дивною», вигнанкою у світі «порядних людей». А вирішувати треба швидко, бо в маєтку відбувається казна-що, її кузина на порозі смерті, і тільки Сігна може знайти вбивцю, якщо задіє всі свої можливості. Юна і недосвідчена Сігна на диво чітко розуміє свої життєві варіанти, не лякається своїх бажань, не культивує дівочі сумніви – мені дуже імпонує її пряма, яка стріла, дорога до мети. Жнець Смерті – не просто загадковий красень, а ще й час від часу підтримуючий партнер (це нове покоління загадкових красенів, написаних сучасними письменницями – відчувається generation gap з токсичним типажем нульових). Детективні колізії добре прописані, вбивцю я не вгадала. Насамкінець скажу, що я розписалася про соціальні аспекти роману, а це в першу чергу реверанс вікторіанській готиці. Невинність і жах. Але жанр явно переосмислений – героїня має голос і самостійність. Поціновувачам рекомендую))
Історія читається легко, добре передана атмосфера суспільства аристократії (не ідеально, але ц це не історичний роман). В от до магічної частини світу в мене з'явилося декілька питань. Смерть тут не виглядає як саме смерть, а більше як людина, яка виконує її обов'язки. Мені не вистачило розв'язки цього питання (або ж хоча б нормально поставленого питання і вже розкриття в наступних частинах). Також незрозуміло для чого в Сіґни і Ліліан однаково незвичайні очі, це дуже виразна особливість як для простого показника рідні, тож сподіваюся це питання розкриється в другій частині. Також тут є детективна лінія і вона мене трішки розчарувала, мотивація злодія просто була висмоктана з пальця. Сама Сіґна дуже часто веде себе імпульсивно і наївно, але треба пам'ятати, що вона жила весь час в своєрідній ізоляції, тому її погану соціалізацію можна зрозуміти. Та ж ситуація з її бурхливими реакціями на чоловіків - це просто запізнілий пубертат, як на мене. В от до Смерті питань трохи більше. По-перше, фрази "що вона створена для нього"?. Я розумію, що в нього всплеск гормонів і не пристосованість до людей ще гірша за головну героїню, але на цих моментах мені було некомфортно. І от ми дійшли до їх взаємодії. Вона була ще веселіша. В один момент вони поладнали, в інший вони як собаки гризуться незрозуміло через що. В один момент вони обговорюють один важливий момент для Сіґни, в інший це переростає у взаємне домагання? і нікого з них це не смутило. В загальному, не зважаючи на це все історія йшла легко і на тому дякую. Це щось легеньке, захопливе, просто щоб мозок відпочив, а всі інші нюанси історії вспливають періодично і не дуже сильно виділяються, тому можна виключити свого внутрішнього детектива і просто насолоджуватися вечорами.
Я хочу одразу наступну частину!!!! Це цікаво, динамічно, інтригуюче. Детективна складова доречна. І наче я читала щось подібне, проте фентезі частина - кльова. Взаємодія з духами, потойбічний світ… буде цікаво дізнатися, як авторка розкриє це надалі. Герої цікаві, притягували до себе. Смерть! ? ой! Подобаються мені такі мужчини? Після розкриття одного моменту під кінець книжки… Мені захотілося перечитати спочатку і подивитися на всі події та взаємодії під іншим ракурсом. Я отримала багато задоволення в процесі читання. Буду продовжувати читати цикл ? Ще ж треба було в епілозі інтриги підкинути ??
Котолог
