За цю книгу я бралась, бо мені неабияк сподобались трилогія "Макова війна" і "Вавилон". Що ж, одразу зрозуміла, що ця історія кардинально відрізняється і тематикою, і вайбом, і гостротою.

Для мене було доволі цікаво зазирнути за лаштунки видавничої справи в США, тож книга навіть дещо інформативна. Тут небально показані расові упередження та інші соціальні проблеми. Також підчепило те, яку тривогу я, як читачка, відчувала від постійної параної головної героїні, що наростала в унісон з її успіхом. Я звикла вболівати за головних героїв, але тут усі її вчинки викликали багато питань.

У певний момент підвищена тривожність Джун почала призводити до якихось напівмістичних подій, що я дуже не люблю, але все в кінці прояснилось і фінал мене, на жаль, не вразив, тож за це знизила бал.

У якийсь момент ця книга почала часто траплятися мені в рекомендаціях і коли вона нарешті потрапила мені до рук, я була готова до вибалушених очей і сліз. Бо це таки нетипове фентезі.

З самого початку книги весь час вболіваєш за Жинь, одначе що далі, то більше її дії змушують тебе задуматись над тим, наскільки ти готовий підримувати всі її вчинки. Волею-неволею приміряєш події на наші українські реалії і від того всі ворожі дії, на жаль, змушують пройти через ретравматизацію, тож коли в книзі ворог страждає - ти радієш.

Кван проводить доволі очевидні паралелі з подіями, які справді траплялись, доволі детально читала про це в Читомо у статті "Рецепт бестселера: з чого складається «Макова війна» Ребекки Кван". Дуже раджу, якщо хочете краще зрозуміти трилогію.

Якою б не була емоційно важкою ця книжка, я засиджувалась з нею до пізньої ночі, бо вона того варта.

Саме з цієї книги почала своє знайомство з творчістю пані Кван. Тепер мушу збирати все, що вона видає, бо по прочитанню зрозуміла, наскільки це моє.

Зважайте, що книжка не допоможе розслабитись після довгого дня. Коли читаєш, відчуваєш, що це писалось освіченою людиною (у кінці книги розписані, де і на кого вчилась Ребекка і це ВАУ), намагаєшся вбирати в себе всі ці закручені філологічні пояснення і чесно, виходило не завжди. Після прочитання дещо переосмислила ставлення до перекладу, як до діяльності (до речі, в Жоржа він мені дуже до вподоби).

Якщо ви хочете дізнатися трохи нового з лінгвістики, трішки постраждати і з іншого боку поглянути на те, як імперії використовують поневолені народи та внутрішні суперечності їх представників, то дуже раджу