Схоже, ми вступаємо в золотий вік дурості. З такої невтішної констатації починає свою книжку норвезький філософ Ларс Свендсен (з яким читач вже знайомий за нашими виданнями «Філософія свободи» (2016) та «Філософія самотності» (2017)). Одне із найнеприємніших відкриттів полягає в тому, що інтелект та розмір власної бібліотеки не допомагають. Що розумнішим та більш начитаним ви є, то у більш дикі теорії ви можете вірити. Як виявив Свендсен, часто саме філософи тут попереду!
Збираючи докупи спостереження Аристотеля, Монтеня, Канта, Шопенгауера, Віттгенштайна та багатьох інших, Свендсен пропонує філософське дослідження «поганого мислення», крайніми проявами якого є дурість та ідіотизм, а найгіршим проявом – випадок, коли ці крайнощі сходяться. Ці вади розглядаються в книзі не як невиліковна властивість індивіда, а натомість як «збій у мисленні», що від нього не застрахований ніхто, не виключаючи найславетніших філософів і самого автора.
Автор закликає до критичного мислення та смирення як противаги надмірній впевненості. І, так, вам слід «думати самостійно», щоб не стати в’язнем вузьколобих традицій, і водночас думати разом з іншими, щоб уникнути найгіршого ідіотизму, який полягає в упертому чіплянні за власну особисту правду. Бути відкритим до того, щоб розпізнати в собі дурість та ідіотизм – перший крок на шляху самопізнання і самодопомоги.
НацкешбекНацкешбекНацкешбек
Котолог
