12 липня 1989-го, за два роки до відновлення незалежности України, радянська влада розстріляла Івана Гончарука, колишнього вояка Української повстанської армії. Дев’ятнадцятирічним він покинув рідні Грудки на Волині, пройшов табори Колими й повернувся до України аж у 1970-х. КДБ і прокуратура Волинської области 1987-го відновили кримінальну справу, сфабрикувавши нові обвинувачення на підставі давніх матеріалів, доносів сусідів та тиску на свідків. Показовий суд у Камені-Каширському довів, що навіть під час перебудови радянська система вбивала. Аж 2021-го Івана Гончарука посмертно реабілітували, а місце його поховання й досі невідоме. Організатори та судді цього процесу ще живуть у незалежній Україні, отримують багатотисячні державні пенсії та не притягнуті до відповідальности.
Опрацювавши сотні архівних документів, спогади очевидців та Іванових рідних, Леся Бондарук живим репортажним викладом повертає історію останнього розстріляного повстанця до національної пам’яті й наголошує: щоб відновити історичну справедливість, важливо не тільки реабілітувати жертв режиму, а й покарати причетних до репресій.
«Книжка Лесі Бондарук – важливе нагадування про те, що комуністичний режим був небезпечним до останніх днів свого існування, вбивав українців доти, доки міг. Тому що був лиш одним з аватарів російського імперіалізму, який намагається знищувати нас і тепер. А памʼять про його злочини в минулому може і має завадити їх повторенню. Тому треба берегти її, передавати нащадкам як застереження. Зокрема оповідаючи про життя і смерть Івана Гончарука.», - Володимир В’ятрович, кандидат історичних наук, народний депутат України
Котолог
