Три жінки в темні часи: Едіт Штайн, Ханна Арендт, Сімона Вайль, або Amor fati, amor mundi

За словами Вальтера Беньяміна, «писати історію – це надавати датам обличчя». Щоб уособити десятиліття брехтівських похмурих часів (1933–1943), філософиня та перекладачка Ханни Арендт Сільвія Куртін-Денамі обрала три видатні постаті – жінок, єврейок і філософинь – чиє життя та думки були нерозривно пов’язані з потрясіннями їхньої епохи.

Едіт Штайн, учениця Гуссерля та авторка книжки «Наука Хреста», загинула в Аушвіці у 1942 році. Ханна Арендт, учениця Гайдеґґера та Ясперса, авторка книжки «Айхман в Єрусалимі», захопилася історією та політикою з приходом Гітлера до влади. Сімона Вайль, авторка книжки «Сила тяжіння і благодать», мала запекло антиюдейські погляди, але водночас й сумніви на порозі лона Католицької церкви.

Глибоко залучені в події свого часу, ці три видатні філософині ХХ століття намагалися осмислити його: аналізували фашизм, імперіалізм, антисемітизм і тоталітаризм, а також досліджували взаємозв’язок політики та релігії. Вони втілювали думку Ханни Арендт: «людина є тим, що вона переживає».

Перебуваючи у вимушеному вигнанні, вони зіштовхнулися не лише з інтелектуальним викликом зрозуміти жахливу реальність, а й із глибокою особистою потребою примиритися з нею. Кожна обрала свій шлях: Едіт Штайн прийняла неминучість стоїчно, сповідуючи Amor fati (любов до долі), так само як і Сімона Вайль, яка у цьому питанні посилалася на Розу Люксембург. Натомість Ханна Арендт вірила в здатність людства до дивовижного оновлення – Amor mundi (любов до світу), яке, на її думку, є рушійною силою змін.