Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка “Бомба у спадок” Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору, сформованого на перетині внутрішньополітичної невизначености, економічної кризи та зовнішнього тиску з боку ядерних держав, зокрема США й Росії.

Авторка, спираючись на архівні матеріали, спогади учасників подій та міжнародні документи, реконструювала багаторівневий переговорний процес довкола української ядерної спадщини й відновила логіку ухвалення рішення про денуклеаризацію України та безпекові обіцянки, закріплені в Будапештському меморандумі. Після 2014 року на тлі російської агресії цей документ знову опинився в центрі уваги політиків, дослідників, громадськости. Чи справді в 1990-х Україна мала вибір, яким не скористалася? Що саме їй було обіцяно в обмін на роззброєння? Чи могла вона втримати ядерний статус? Якщо так, то чи зважилась би Росія на таку зухвалу агресію?

“Бомба у спадок” критично осмислює ці запитання й застерігає від спрощених сценаріїв, що не враховують, у яких умовах і на яких засадах постала незалежна Україна.

Книжка Мар’яни Буджерин майже не залишає сумнівів, що, враховуючи надзвичайно складну економічну, політичну та військову ситуацію початку 1990-х років, українські політики та дипломати зробили все, або майже все, можливе, щоб отримати гарантії безпеки в обмін на ядерну зброю, над якою Україна мала фізичний, але не оперативний контроль. Так само зрозуміло, що Сполучені Штати зробили мінімум для того, щоб діяти не тільки у власних короткотермінових інтересах, а й у довготермінових інтересах світового порядку, який вони намагалися вибудувати та захистити. Позбавивши Україну інструментів ядерного стримування, Будапештський меморандум не надав ані Україні, ані Заходу ніяких інших дієвих інструментів стримування Росії, яка ще в 1990-х роках активно висувала Україні територіальні претензії. - Сергій Плохій, Гарвардський університет