Українське видання важливої монографії історикині та дослідниці театру Мейгіл Фавлер (у перекладі Ярослави Стріхи), вперше виданої University of Toronto Press у 2017 році.

 В українському виданні, яке спільно підготували видавництво “Родовід” та Центр міської історії, авторка досліджує складні стосунки між мистецтвом та державою в радянській Україні у 1920–1930-х роках через колективну біографію митців та чиновників, які творили культуру у розмаїтому середовищі Харкова того часу. 

 Головні герої цієї книги — Лесь Курбас, Микола Куліш, Остап Вишня — створювали сучасний новаторський театр на рівні найкращих європейських зразків, проте їхні імена все ще маловідомі і перебувають на маргінесах досліджень європейського та світового театру. 

 Мейгіл Фавлер пише про парадокси радянської мистецької культури та її трансформацію: від унікальних мистецьких центрів на периферії колишньої імперії до централізації культури у Москві; від спільної розбудови нової української культури митцями й чиновниками до “об’єднання світу бюрократії та світу мистецтва”, де “стерся розрив між держслужбовцями і служителями мистецтва, що породило типажі офіційних митців і чиновників від мистецтва в сталінських 1930-х роках”. 

 Книга є розповіддю про відносини між мистецтвом і політичною владою у контексті радянської держави — через формування мистецького бомонду та істеблішменту; про амбітний проєкт творення нової культури, яка була б сучасною та урбаністичною й водночас українською; про зародження радянської культурної інфраструктури та ієрархій; про центральність та периферійність, про децентралізацію і депериферизацію культурних процесів; про побудову системи державної опіки і контролю та особливість театру як місця імпровізації; про багатомовність, багатокультурність та багатосередовищність культурного життя 1920-х і його поступову та радикальну гомогенізацію з кульмінацією у репресіях 1930-х.