«…Ми більшу частину часу живемо в напівпритомному стані, переходячи від однієї рутинної події до іншої з пригніченими почуттями, наче зомбі у світі неживих. Ми не бачимо красивої ріні на пляжі, тому що, як ті дурненькі рибки, ми часто не помічаємо, що нас оточує. Але так не повинно бути; це не повинно бути нашою частковою реальністю. Ми можемо навчитися дивитися й відчувати світ з підвищеною свідомістю художника: відчувати насолоду від того, що бачимо світ справжнім, стовідсотковим зором… Дерево, будівля, забарвлення дороги — все це стає непомітним, не відкладається в нашій свідомості. Ми пропускаємо так багато! А художники — ні. Вони бачать “невинним оком”, як казав Джон Раскін, критик вікторіанського мистецтва. Вони вчаться відвикати: бачити так, ніби вперше, а не всоте» — Вілл Ґомперц.