Артем Петрик — кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону (Клайпедський університет, Литва), став свідком та активним учасником подій упродовж усієї «Херсонської Голгофи». Його книжка про подвиг і малодушність, про спротив і розправу, про відчай та надію, про останні передсмертні листи та вільні сни в неволі, про тих, хто мріяв, але не дожив, і про тих, хто вижив усупереч безжальному кривавому часу, хто, попри терор окупантів та крики катівень, вірив у визволення і не здавався, не зрадив друзів і принципи — не зрадив Україну. На цих сторінках – пам'ять про всіх наших, хто вічно тінями стоятиме за плечима й подихом теплого вітру з таврійських степів не дасть забути, як боровся Херсон, як здобув славу національного символу спротиву й відданості Батьківщині, як став складовою нової українськості доби Великої визвольної війни. В основу книжки покладено записи в щоденнику, який автор вів в окупації, під час звільнення міста та перших тижнів потому. Оповідь ведеться від першої особи, хоч у ній показано досвід й інших містян, які мимоволі потрапили в жорна окупації. Збережено також стилістику й емоційний антураж, властивий першоджерелу.