Тепле сонце Юнану, запахи рису та опію, привітність і наївність тубільців... Книжка Софії Яблонської перенесе вас у Китай 30-х років. Її унікальний тревелог «З країни рижу та опію» от-от вийде друком у видавництві «Віхола» і вже доступний для передзамовлення у нас на сайті.
Далі розповідаємо детальніше про книжку та ділимося цитатами, щоб закохати вас у цей текст!😻
Софія Яблонська — українська кінооператорка, фотографиня, письменниця, емансипантка та феміністка, яка здійснила навколосвітню подорож.
«З країни рижу та опію» — це захопливий тревелог, що відкриває світ Китаю 30-х років минулого століття. Софія щиро й без прикрас ділиться тим, як стала залежною від опію і була свідком страти «піратів».
Яблонська не лише спостерігала за життям Китаю, а й намагалася зафіксувати його на плівці. Та через віру китайців у те, що «одинокий погляд маґічного апарату в силі нагнати на них хворобу, а то й смерть», часто їй доводилося годинами чекати, псувати плівку, а потім іти ні з чим. Щоб мати змогу працювати, вона винайняла приміщення, створивши ілюзію справжньої комерційної діяльності, і з вікна знімала місцевих.
Кілька цитат, щоб відчути стиль авторки
Приїхавши в Юнан, спершу я брала всіх тубільців за родовитих китайців і різницю між їх виглядом, одягом, поведінкою пояснювала різницею суспільних класів.
Таким чином різнобарвність одягів, виглядів та звичаїв у тих «китайців» навіть була мені подобалася. Спеціально чарувала мене привітність, відвертість та якась дитяча наївність тубільців з віддалених від міст осель. Про таких «китайців» я ніколи не чувала. Досі для мене китаєць уявляв символ боягузкости, хитрости і зради.
Згодом я стала виразно розрізняти одних від других, себто справжніх китайців-панів над Юнаном та справжніх мешканців Юнану льо-льотів.
Ранок збудив мене рожевий, радісний, ясний. У моїй кімнаті було повно сонця... та якого сонця! Воно лилося крізь вікна й усі шпари у стінах і дверях. Уже навіть тіні ґрат від вікон видалися мені привітливі. Я глянула крізь вікно, там сяяла вся земля. З широкою усмішкою я привітала сонце, мов доброго знайомого, якого здавна не бачила. І справді, відколи я покинула Европу, вперше побачила жовте сонце на синьому небі: сонце, якому можна дивитися просто в його ранішнє лагідне обличчя, без сліз на віях та без болю у зіницях.
Мені здається, що зовсім зрозуміло, що Китай не має охоти віддавати Юнану льо-льотам, Польща нам — Галичини, Москва — України, але з другого боку зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна, що від віків бореться і боротиметься за свою незалежність. Наша пасивність була б доказом браку підстав до нашої незалежности, до нашого окреміншого існування.
Ось чому мені так важко було зрозуміти пасивність деяких азійських народів. У цьому, певно, переконав їх і поміг їм сам Будда із своїм безмежним фаталізмом.
В моїх мандрівках, з краю в край, я ніде не зустріла раю, якого сподівалася. Зате іноді, хоч здалека, схопила кілька відблисків земного щастя, яке тепер має для мене більшу вартість, ніж уявлені раї. Ось чому далі їду в дорогу, що ще довгою смугою стелиться переді мною.
