«Чотири пори року в Японії»: замріяна історія з атмосферою Токіо

«Чотири пори року в Японії» Ніка Бредлі вже доступна для передзамовлення ексклюзивно на Readeat.com. І поки книжка тільки готується оселитися на українських полицях, ми вирішили запитати у #книголав, чому видавництво обрало саме цю історію.

Адже погодьтеся: роман, у якому перекладачка знаходить у токійському метро загублену книжку, вирішує перекласти її та розшукати загадкового автора, уже звучить як початок історії, у яку хочеться провалитися на кілька вечорів.

Тож розповідаємо, до чого тут чотири пори року, чому всередині однієї книжки захована інша, як Нік Бредлі знає Японію зсередини та чому цей роман називають справжнім любовним листом до країни.

Фло — перекладачка, яка живе в Токіо, але її власне життя давно перестало нагадувати красиву листівку з Японії. Робота стоїть на місці, стосунки вичерпалися, а сезон цвітіння сакури лише сильніше підкреслює відчуття, що сама вона десь застрягла.

Аж одного дня в метро Фло знаходить книжку, яку забув незнайомець, — «Плескіт води» загадкового автора на ім’я Хібікі. Уже назва, що відсилає до знаменитого хайку Мацуо Башьо про старий ставок і жабеня, зачаровує її. Фло вирішує перекласти роман і будь-що знайти людину, яка його написала.

Так починається «Чотири пори року в Японії» Ніка Бредлі — некваплива історія про творчість, втрати, родину й пошуки свого місця. А ще про те, як іноді чужа історія приходить у наше життя саме тоді, коли найбільше потрібна.

Книжка, всередині якої живе ще одна книжка

Знайдений Фло «Плескіт води» — не просто сюжетний привід. Читач отримує можливість прочитати його разом із нею.

Це історія Аяко — суворої літньої власниці кав’ярні в приморському місті Ономічі — та її онука Кіо. Після провалу на вступних іспитах хлопець приїздить до бабусі й залишається з нею на цілий рік.

Обидва пережили втрати, про які не вміють говорити. Обидва по-своєму самотні. І протягом весни, літа, осені та зими між ними дуже повільно виникає близькість.

Паралельно змінюється й сама Фло. Що глибше вона занурюється в переклад, то частіше впізнає в героях себе — і межа між чужою книжкою та її власним життям стає дедалі тоншою.

Недарма одна з головних метафор роману теж пов’язана із сезонами: «Річ не в тім, щоб довести щось до кінця, довершити. Йшлося передусім про шлях, власне процес. Коловорот праці й творчості подібний до зміни пір року: одне перетікає в інше, коло за колом, знову й знову».

Автор, для якого Японія — більше ніж красиве тло

Ідзакаї, ханамі, каліграфія, маленькі кав’ярні, поїзди, вузькі вулички Ономічі й, звісно, коти — Японія в романі складається з десятків деталей. І Нік Бредлі знає їх не лише з книжок чи подорожей.

Британський письменник багато років жив у Японії та працював перекладачем. Він досліджував японську літературу й захистив дисертацію про образ кота в ній, а нині викладає літературну майстерність у Кембриджі.

Його дебютний роман «Кіт і місто» теж був присвячений Японії та приніс Бредлі репутацію автора, який уміє писати про країну уважно й без перетворення її на екзотичну декорацію.

Тому «Чотири пори року в Японії» — це погляд людини ззовні, яка водночас достатньо довго була всередині, щоб помічати значно більше за сакуру й неоновий Токіо.

Азійська хвиля, на якій ми всі трохи зависли

Кав’ярні, книгарні, коти, маленькі міста, другі шанси й герої, які нікуди особливо не поспішають. Останніми роками такі книжки фактично утворили власний читацький мікрожанр.

Японська та корейська література впевнено оселяється на українських полицях, а healing fiction знаходить читачів, яким іноді хочеться не розгадувати вбивство за триста сторінок, а просто кілька вечорів пожити в трохи тихішому світі.

У #книголав свідомо розвивають цей напрям і експериментують із різними голосами. Тут є і книжки власне азійських авторів — наприклад, «Ярмарок сезону злив» корейського письменника Ю Йонґвана, — і тексти західних авторів, які роками досліджують та люблять Азію.

«Чотири пори року в Японії» належить саме до другої категорії. І водночас не намагається бути черговою красивою листівкою з Японії: за затишком тут вистачає самотності, втрат, складних родинних стосунків і запитань про те, що робити, коли життя пішло зовсім не за планом.

Українське видання теж трохи подорожує Японією

Японський контекст не загубився й дорогою до українського читача. Для перекладачки Інни Вовченко це не перша робота з текстами, пов’язаними з Японією, тому численні культурні деталі отримали пояснення у примітках. У книжці збережені японські написи та хайку, а наприкінці на читачів чекає добірка японських прислів’їв.

Є тут і ще одна маленька гра з формою — фінальна «Післямова перекладачки». Розповідати, що саме з нею не так (або навпаки — дуже так), не будемо. У романі, де перекладачка читає книжку про чужі життя й поступово змінює власне, така деталь виглядає особливо доречно.

То кому читати «Чотири пори року в Японії»?

Одразу попередимо: тут не буде карколомних сюжетних поворотів, погонь чи розслідувань. Це книжка, яка навмисно нікуди не поспішає. 

Вона — про горе і зцілення, творчість і покликання, родину та складне мистецтво говорити з людьми, яких любиш. І про моменти, коли здається, що життя зупинилося, хоча насправді просто починається новий сезон.

Якщо вам близькі healing fiction, фільми Міядзакі, історії про Японію, книжки всередині книжок, коти на теплих сходах і романи, після яких раптом хочеться написати близьким, — знайомство має всі шанси вдатися.

«Чотири пори року в Японії» вже доступна для передзамовлення ексклюзивно на Readeat.com. Радимо читати її так само, як змінюються сезони: нікуди не поспішаючи.