Читати такі книги в розпал війни - це ще раз у додатковий спосіб осягати її жахіття.
У книзі йдеться про французького воєнного фотографа, якого звільняють із полону, і його спробу знайти спосіб жити далі. Він опиняється у селі, де народився й виріс, поруч із мамою та друзями дитинства. Вони всі намагаються його підтримати, але ніхто не можна осягнути порожнечу, яка у нього всередині.
І окрім болю головного героя ми дуже добре відчуваємо через текст біль мами, яка не знає, як зцілити синову душу. І ця лінія була для мене більш переконлива, ніж переживання головного героя.
В «Заручниках душі» багато рефлексії, суму, відчаю, але є місце добру, любові й силі жити далі.
Анонім
Котолог
