Юлія Мак

“Про тих, хто перемотував касету олівцем” — одна фраза, що обіцяє цілу епоху спогадів, запаху теплих кукурудзяних полів та невимовного відчуття юності. Юлія Мак із неймовірною ніжністю та легким гумором переносить нас у 90-ті — часи, коли магнітні касети були скарбом, а дружба і пригоди — головним сенсом життя.

“Толіки” — це більше, ніж просто історія кількох друзів. Це хроніка дорослішання, що залишає теплий слід у серці. Авторка вдало поєднує ностальгію з актуальними для будь-якого покоління питаннями: Що таке дружба? Як не загубити себе? Герої книги — звичайні підлітки, яких можна зустріти на кожній вулиці: живі, справжні, зі своїми маленькими перемогами і болями.

Особливо вразив стиль написання. Мова легка, як вітер серед кукурудзи, але водночас глибока й атмосферна. Юлія Мак вміє сказати важливе, не перевантажуючи текст — і це магія.

Читаючи “Толіків”, ніби знову сидиш з друзями на велосипеді, обговорюєш “хто кого любить”, і ловиш останні промені літа, яке здається вічним. Книга ідеально підходить тим, хто сумує за безтурботною молодістю або просто хоче відпочити душею.

“Толіки” — це щастя у паперовому форматі.

Книга, яку хочеться читати, не відриваючись. Така щемка і близька, десь знайома історія.
На сторінках книги разом з героями переживаєш цілий вир емоцій: від світлої радості, до щирих сліз.
Особисто я прочитала на одному диханні.
Однозначно, рекомендую!

Книга чудова! Стилем схожа на Тореодори з Васюківки. Прекрасно наповнює спогадами, вводить в ностальгію, а останній розділ просто розриває серденько.

🌻Роман-ностальгія, який розповідає про дитячі роки, а точніше літні канікули, які головна героїня Іринка проводила у карпатському селі в бабусі разом зі своїми двоюрідними братами. Старший із них - Толік, тож за бандою причепилося прізвисько Толіки.

🦋Це як кадри в фотоальбомі, як теплі спогади, як засушений гербарій між сторінок книжки. Халабуди в кукурудзі, сільські дискотеки, модні шмотки, купання в річці, перші закоханості, поцілунки і перші розбиті серця. Знайомі хіти, знайомі розваги і сільські роботи: буряки-сіно-кролі-подушки.

🌻Моє дитинство проходило не в карпатському селі і трошки в інший час, але читаючи книгу було багато моментів, які відгукнулися, пригадалися і змусили усміхнутися. Загалом тепла історія для літа, про дитинство, дружбу, найщиріші почуття з присмаком бабусиних смаколиків. Для ностальгії саме те, що треба!

Чергова моя спроба занурення у "безтурботне" літнє дитяче сільське життя 90-х. Зрозуміла, що тема мені зовсім не близька, тому більше не експериментую, але саме цю книгу прочитала, бо вона наповнена сонцем, сміхом, сумом - усім спектром живих людських емоцій.

Книга про становлення Толіків (трьох двоюрідних братів та Ірки - їхньої сестри), які щороку збиралися на канікулах у одному селі на Львівщині, про їхні дитячі пригоди, перші закоханості, перші втрати. Про життя.

"Толіками" нашу компанію з чотирьох дітей почали називати якісь далекі родичі. Вони, як і багато інших, не могли відрізнити Толю від Діми. До того ж заснути можна було, поки поясниш, що то за діти ходять на кожне вінчання до церкви без запрошення, щоб назбирати халявних цукерок".

І не думайте, що їх не годували вдома, навпаки. Якби ми стільки їли, то не влізли в двері навіть бочечком, а тим непосидючим лише на користь - хлопці виросли під два метри, а Ірина харчувала свій мозок.

Читати було приємно, бо у легкій формі підіймаються болючі теми і нашої історії, і нашого буття. І навіть фінал - війна, яку так боялася бабуся цих Толіків, прийшла у їхні (розумій - наші) життя. Страшно і боляче. Але надія є. Вона з нами, як і правда.

Щиро раджу. Особливо тим, кому є про що згадати.

Ану тільки чесно! Хто, прочитавши назву, подумав: О, так це ж я!?
Тоді вам точно треба читати! Ви точно зрозумієте і матимете, що згадати!
Книга про дівчину Ірку з Луцька, її дитинство, дорослішання та трохи вже дорослого сьогодення під час війни. А хто такі Толіки? А це її двоюрідні брати, які є невід'ємною частиною її життя. Всього їх троє, і Толік з них лише один, але вже так повелося.

Тут і карпатське село, і родинні стосунки, і братерські приколи, і перші (і подальші) кохання, і студентське безгрошів'я з незабутніми спогадами. І смаколики, і заробітки, і дискотеки, і багато популярних у ті часи музики й одягу. А ще ви згадаєте аромати дезодорантів Ох)

Щиро раджу тим, хто зростав у 90ті та на початку 2000х! Ви точно не залишитесь байдужими!

Якщо в 90-ті ти бив палицями кропиву влітку, тоді ця історія точно для тебе.
Ще жодна книга не викликала у мене стільки спогадів. Адже під час прочитання кожнісінької сторінки в голові виринає фраза: "Так, так і було".

І це головна фішка цього твору, оця дика ностальгія за дитинством. Бо кожен з нас ганяв велосипедом пилюку по дорозі, крав сусідські вишні та проводив цілісінький день на річці. А потім приходить жаркий літній вечір, і ти збираєшся на дискотеку під хіти, що лунають з радіоприймача. І скільки ж емоцій бушувало на тих танцях.
І це все описано так легко, весело та невимушено.

P.S. Нічого так не гріє мою душу, як знання того, наскільки ж зараз різноманітна та цікава сучасна українська література.

Книга прекрасна, як і спогади, що вона пробуджує. Вона наче машина часу, повертає туди де пахне надкусаним хлібом по дорозі з магазину, теплим літнім дощем і безкінечними пригодами.

Страви від шеф кухаря Баби, які не снились жодному Мішлену - деруни з печі, пампушки з вишнями і білі гриби в сметані.
Водна аеробіка в ставку до посиніння, легка атлетика по кукурузному полю, велоперегони на ровері та фітнес на городі.

Перша дискотека, перше кохання, перший "мєдляк". Пензлюєш до клубу в нових капчиках цілу годину, бо там буде Він, твій Файномен.

Тепле, безтурботне, сонячне дитинство, де найбільшим страхом було що сусідський пес вкусить тебе за дупу.

Ця книга - свіжий ковток в непростому сьогоденні. Кожен, хто хоч раз проводив свої літні канікули в селі - впізнає тут себе. Це чудесна можливість поностальгувати, усміхнутись, і трішки посумувати.

Недарма в назві пишеться "Про тих, хто перемотував касету олівцем". Якщо ви знаєте навіщо це робиться - вам точно є що згадати.

Дитинство, літні канікули, село.

Вчитися їздити на ровері під рамою, ходити в ліс по гриби, лазити по деревах, їсти зелений аґрус і бігати у високій кукурудзі. А які пригоди були у вас на канікулах?
Я читала роман і згадала все хороше, що мала у дитинстві і юності. Це було так цінно. Завдяки Ірці і її братам ця подорож в часі була дуже приємною. Як шкода, що історія так швидко добігла кінця. Книга як ліки, вона добра і весела, про найкращі моменти життя. Про сім'ю, родину, щасливе дитинство. Про перші невдачі і розчарування. Про перші почуття. Читайте її коли важко, читайте коли добре. Дайте почитати своїм дітям-підліткам. Нехай вони зрозуміють, що батьки також колись були молодими і робили дурниці.

Нову книгу з автографом письменниці я спершу дала прочитати своїй мамі(хотіла, щоб вона трохи відволіклася від новин і переживань). Мама сміливо порадила для читання "Толіків" племінниці. Повірте, мамине схвалення і рекомендації це дуже висока оцінка. Не всі твори, які даю їй почитати мають такий успіх. Лєночка у сьомому класі і дуже любить читати. Вона ж в свою чергу порадила книгу своєму татові (моєму рідному братові).

Всі у захваті від "Толіків". То ж вікових обмежень майже немає.

На цю книгу в мене були завищені очікування. Після розчарування в книзі «Спитайте Мієчку», було страшнувато розпочинати читати історію, яка за своїм настроєм повинна бути схожою. На щастя, для мене вони виявились максимально різними за сприйняттям.

Це збірник дотепних спогадів про пригоди, котрі переживали головні герої (Іринка та її брати) протягом кількох літніх канікул під час воз’єднання в селі у бабусі. Події тут від кінця 90-х до сьогодення. І ці невеликі розповіді в мене викликали тремтливі та тендітні емоції, як наче, я знову поїхала до своєї прабабусі в село на Полісся. Розділи тут невеликі, тому книга читається досить швидко.

Звичайно, тут є моменти, до яких нинішні ми будемо ставитися з нерозумінням. Але авторка, мабуть, спеціально ніц не прикрашала, бо так тоді жили. Головне, щоб зараз ми чітко себе ідентифікували та розуміли, що є нормою. Не повірила лиш в «пригоду» Іринки та її тата з машиною (то щось 🙈😵‍💫).

Після таких історій стає легше дихати. Теплі спогади про дитинство 90-х. Ретельно зібрані, дбайливо збережені і красиво оформлені. Юлія Мак пише про телепередачі, які ми дивилися, смаки, які відчували, музику, яку слухали, одяг, враження і атмосферу того десятиліття. Це скарб для людей мого віку.

Головні герої – Іра і її брати. Вони зустрічатимуться щоліта у бабусі в селі. Їх чекають пригоди, як тореадорів з Васюківки. Карпатський побут сформує їх особистості. А ми не зможемо відірватися від власних флешбеків...

Якою ж модною я себе відчувала у спущених джинсах і короткому топі! Свободу пупкам! А дезодорант Ooh! як біологічна зброя! Увесь мій під'їзд по стояку знав, що Іронька йде на гульки. Денді з Маріо і Флінстонами! Жуйка і джин-тонік. Нічний клуб "Арена" у Києві, де бодігардери на вході влаштовували всім фейсконтроль. Невдобно виходило, коли з усієї компанії впускали тіко тебе. А ще плакати Кличків і Шевченка, прости господи, у всіх дівчат. Папарампампам з Єралашу, як саундрек твого життя.

Веселий був час. Бідний, голодний, але не сірий, навпаки – неоново салатовий і вирвиоко рожевий. Бо дитинство буває один раз у житті.

Так вже мені любиться оформлення цієї книги. Так влучно підкреслює вайб описаного всередині. Легкі спогади про дитинство, веселощі, бешкетощі, запах свіжескошеної трави, ранкова роса на кросівках, перші поцілунки, чудернацька мода 2000-х, бойківський сленг.

Легкий світлий роман на кілька вечорів, який перенесе вас від дорослих турбот, але і очікувати філософських роздумів про цінності цього життя від нього не слід. Просто згадайте літні канікули в бабці, якщо є можливість подзвоніть ій🤍