Юлія Мак

Дитинство, літні канікули, село.

Вчитися їздити на ровері під рамою, ходити в ліс по гриби, лазити по деревах, їсти зелений аґрус і бігати у високій кукурудзі. А які пригоди були у вас на канікулах?
Я читала роман і згадала все хороше, що мала у дитинстві і юності. Це було так цінно. Завдяки Ірці і її братам ця подорож в часі була дуже приємною. Як шкода, що історія так швидко добігла кінця. Книга як ліки, вона добра і весела, про найкращі моменти життя. Про сім'ю, родину, щасливе дитинство. Про перші невдачі і розчарування. Про перші почуття. Читайте її коли важко, читайте коли добре. Дайте почитати своїм дітям-підліткам. Нехай вони зрозуміють, що батьки також колись були молодими і робили дурниці.

Нову книгу з автографом письменниці я спершу дала прочитати своїй мамі(хотіла, щоб вона трохи відволіклася від новин і переживань). Мама сміливо порадила для читання "Толіків" племінниці. Повірте, мамине схвалення і рекомендації це дуже висока оцінка. Не всі твори, які даю їй почитати мають такий успіх. Лєночка у сьомому класі і дуже любить читати. Вона ж в свою чергу порадила книгу своєму татові (моєму рідному братові).

Всі у захваті від "Толіків". То ж вікових обмежень майже немає.

На цю книгу в мене були завищені очікування. Після розчарування в книзі «Спитайте Мієчку», було страшнувато розпочинати читати історію, яка за своїм настроєм повинна бути схожою. На щастя, для мене вони виявились максимально різними за сприйняттям.

Це збірник дотепних спогадів про пригоди, котрі переживали головні герої (Іринка та її брати) протягом кількох літніх канікул під час воз’єднання в селі у бабусі. Події тут від кінця 90-х до сьогодення. І ці невеликі розповіді в мене викликали тремтливі та тендітні емоції, як наче, я знову поїхала до своєї прабабусі в село на Полісся. Розділи тут невеликі, тому книга читається досить швидко.

Звичайно, тут є моменти, до яких нинішні ми будемо ставитися з нерозумінням. Але авторка, мабуть, спеціально ніц не прикрашала, бо так тоді жили. Головне, щоб зараз ми чітко себе ідентифікували та розуміли, що є нормою. Не повірила лиш в «пригоду» Іринки та її тата з машиною (то щось 🙈😵‍💫).

Після таких історій стає легше дихати. Теплі спогади про дитинство 90-х. Ретельно зібрані, дбайливо збережені і красиво оформлені. Юлія Мак пише про телепередачі, які ми дивилися, смаки, які відчували, музику, яку слухали, одяг, враження і атмосферу того десятиліття. Це скарб для людей мого віку.

Головні герої – Іра і її брати. Вони зустрічатимуться щоліта у бабусі в селі. Їх чекають пригоди, як тореадорів з Васюківки. Карпатський побут сформує їх особистості. А ми не зможемо відірватися від власних флешбеків...

Якою ж модною я себе відчувала у спущених джинсах і короткому топі! Свободу пупкам! А дезодорант Ooh! як біологічна зброя! Увесь мій під'їзд по стояку знав, що Іронька йде на гульки. Денді з Маріо і Флінстонами! Жуйка і джин-тонік. Нічний клуб "Арена" у Києві, де бодігардери на вході влаштовували всім фейсконтроль. Невдобно виходило, коли з усієї компанії впускали тіко тебе. А ще плакати Кличків і Шевченка, прости господи, у всіх дівчат. Папарампампам з Єралашу, як саундрек твого життя.

Веселий був час. Бідний, голодний, але не сірий, навпаки – неоново салатовий і вирвиоко рожевий. Бо дитинство буває один раз у житті.

Так вже мені любиться оформлення цієї книги. Так влучно підкреслює вайб описаного всередині. Легкі спогади про дитинство, веселощі, бешкетощі, запах свіжескошеної трави, ранкова роса на кросівках, перші поцілунки, чудернацька мода 2000-х, бойківський сленг.

Легкий світлий роман на кілька вечорів, який перенесе вас від дорослих турбот, але і очікувати філософських роздумів про цінності цього життя від нього не слід. Просто згадайте літні канікули в бабці, якщо є можливість подзвоніть ій🤍

Книга, яка не залишить байдужим.
Герої протягом історії ростуть, змінюються, потрапляють у халепи та виплутуються з них.

Це одна з найкращих книг серед українських сучасних письменників, яку я читала.
Я наполегливо рекомендую її прочитати кожному, хто хоче трохи згадати своє дитинство і молодість, яке було у 90-х роках.
Мені дуже відгукнулася ця історія.
Та що казати - я брала почитати книгу у подруги і вирішила, що вона має бути в мене в домашній бібліотеці і бажано з автографом - сподіваюся у мене вийде провернути цю аферу.
Я впевнена, що це та історія, яку я згодом обов'язково перечитаю.

Я сміялася з різних кумедних ситуацій, які траплятися із головними героями Ірою, Колею, Дімою і Толею (усі разом Толіки).
Я згадувала свої перші дискотеки і свої перші побачення з хлопцями. Фотоапарат на 36 кадрів, дівчачі журнали "Cool", "Oops", перші мобільні телефони - це все було і в моєму житті. І взагалі отой сільський вайб мені дуже сподобався. Я ніколи на літні канікули не їздила до бабусь у село (бо вони в мене всі жили у місті), але сама майже все життя прожила у приватному будинку - тому мені все одно ця тема близька.

Якщо я правильно зрозуміла, то книга автобіографічна. І це її великий плюс.
З першої і до останньої сторінки - усе сподобалося. Дякую Юлії Мак за цю прекрасну книгу. Чекатиму на наступні історії з нетерпінням.

Перші кількадесят сторінок не міг зрозуміти, в чому суть/мораль/проблематика/місія цієї книжки. Зате не втомлювався кожні кілька хвилин фотографувати шматочок тексту і розкидувати друзям у месенджери з дописами типу «та це ж ти!» :)

Ну і лише десь на середині зрозумів, що місія цієї книги – не навчити чомусь, не розкрити якусь думку, не підняти проблему, а занурити читача в атмосферу дитинства. І добряче так занурити, що післясмак лишиться ще на декілька днів.

Тож якщо хочеться чогось легкого, без стресів і сантабарбар, щоб відпочити після важкого дня та переключитися з тривожних думок, читайте «Толіків».

Мила книга, яка змогла своєю історією повернути мене в дитинство. Приємно згадати своїх друзів, з якими шукав влітку пригод у селі, про наші спроби пізнавати світ, несучи йому маленький урон в процесі.
Історії з книги викликали і сміх, і сльози. Авторці добре вдалось занурити мене в атмосферу книги.

Деякі діалоги виглядали неправдоподібними, через це моментами втрачався зв'язок з книгою. А так - неймовірна робота авторки.

Якщо згадуючи своє дитинство, ви відчуваєте ностальгію, світлі приємні емоції - ця книга прекрасно підійде як каталізатор. Влітку взагалі вийдуть максимально атмосферні читання.

Історія Ірки і її «Толіків» чудова, але найтепліший персонаж для мене, звичайно ж, - бабуся.

Спочатку важкувато читалась, але потім я так втягнулась, що неможливо відірватись. Дійсно в часи, коли я була мала, було стільки цікавих подій, проблем, які зараз виглядають смішними. Книжка-ностальгія, і вона мені сподобалась.

Як тільки побачила передзамовлення на цю книгу, зрозуміла, що неодмінно маю її прочитати.

На кожні канікули Ірка їздила в село до своїх братів Толіків. Там її чекали шалені пригоди. Я теж більшу частину канікул проводила в селі. Тому ця книга виявилася дуже ностальгічною для мене. Золоте, безтурботне, найкраще дитинство, яке тільки могло в мене бути.

Магнітофонні касети, які треба було перемотувати на початок пісні олівцем чи ручкою, дезодоранти "Осh" з різноманітними ароматами, найсмачніша в світі варена картопля з маслом і кислим молоком, яблука просто з дерева, малина - з куща, колгоспна кукурудза, крілики, корова, кури, велосипеди, річка, риболовля, церква щонеділі, нові мешти, дискотека, перший поцілунок...все, я поплила)) А, ще забула - ніякого тобі інтернету, лише телевізор інколи, бо не завжди працював)

Одним словом, тішуся, що прочитала/прожила цю історію і, звісно, рекомендую усім олдам)

Книга-спогад, книга-ностальгія, книга, яка огортає теплом.

Герої протягом історії ростуть, змінюються, потрапляють у халепи та виплутуються з них.

Ключовим зв'язком для них спочатку стає бабина хата в селі, до якої вони приїздять і у своєму голодупому дитинстві, і в дорослому віці, але згодом зв'язок стає таким міцним, що не потрібні жодні умовності.

Коли родина не просто назва, коли родичі не просто люди, яких раз на кілька років зустрічаєш на весіллях...

Дуже ностальгічна історія і знайома багатьом, бо ми теж перемотували касети пальцями чи олівцями, ми теж рядились на дискотеки, лазили в кукурудзяних полях, швендяли цілими днями в пошуках пригод і тирили вишні на деревах сусідів 😅

А та їжа, боооже, я читала і згадувала прабабині смаколики, захлинаючись слиною 🤤🤭

Якщо вам хочеться в ту атмосферу нашого дитинства та дорослішання, то беріть, не пошкодуєте 🥰

Ця книга - цілковитий захват. Її хочеться обійняти і зцілити нею душу.

Я намагалася читати повільно і розтягувати, як теплий глінтвейн, але «Толіки» - це охолоджений «Живчик» в полудневу спеку - неможливо ні напитися, ні зупинитися.
Якщо вам 30-40 років і ви мали в дитинстві «село», де проводили канікули - читайте, ви впізнаєте в ній себе, ви заливатиметесь від сміху і сльозами, бо усвідомите, що таке ностальгія кожним своїм шрамом на коліні.

Оповідь ведеться від першої особи - Ірки з Луцька, яка навідується до дідуся з бабусею Анною в Львівську область. Але насправді, вона їздить туди до своїх троюрідних братів - Колі, Толі та Діми. Ми зустрінемо Іринку у 8 - на кукурудзяному полі, потім у 13 - на першій сільській дискотеці, тоді у 16 - за першими поцілунками на сусідській лавці, потім Іринку-студентку, а потім маму-Ірину, що відправляє автівку брату на передову.

Ця книга дуже «смачна», не тільки через гарну історію, але й тому, що в ній описано стільки смачних страв, солодощів, напоїв (я зараз про «Живчик», не про горілку), що неможливо її читати і не зʼїсти хоча б канапку.
Юлії Мак вдалося подарувати мені чудові 3.5 години читання і 3.5 дні ностальгії. Авторка торкається багатьох травматичних тем: і війн, і репресій, і заробітчанства, але при цьому не занурює в стан депресивної туги, швидше, підштовхує поцікавитись історією свого роду тих, хто ще цього не зробив.

При цьому книга не ідеальна, персонажі мені здалися дещо ідеалізованими - почитати хоча б якими вишуканими словами послуговуються тінейджери девʼяностих із села в Карпатах… Але така вона вже ностальгія за дитинством - сонце світило яскравіше, дерева були вищими, а кукурудза - солодшою.