У збірці «Під шепіт снігу» кожне оповідання здатне знайти “свого” читача — залежно від того, що відгукується саме зараз. Але на мене найбільше враження справило оповідання «Хтось знає моє завтра?». У ньому поєднуються легкість і глибина. Є витончений гумор й іронія, є стиль і атмосфера, але водночас — дуже людські питання, які залишилися зі мною після останнього речення. Саме такі історії любиш перечитувати — через стан, у який вони занурюють. Оповідання наштовхує на думки, після яких менше хочеться відкладати себе на потім! Окрема розкішна несподіванка оповідання й подарунок письменниці для нас — таємний чайний рецепт, який знає лише героїня і читач. Прочитавши, я дуже захотіла відтворити цей вінтажний, елегантний, дещо містичний антураж простору головної героїні, тож закупила всі інгредієнти! Пишу цей відгук і п’ю цей чай під звуки грамофона (який у мене, до речі, теж є). І в якийсь момент проживаю цікаве, приємне відчуття: ніби я не просто читала Марлен — я трішки й сама Марлен!