Юліана Нестерович

Неймовірний історичний роман про повстанський рух, радянський тоталітарний режим, допити, стійкість українського народу, незламність, виборювання.
Двома словами можна сказати, що в основі роману розкрити тему кохання та великої любові до своєї Батьківщини.

Головний герой - Михась, син сільської вчительки та "ворога народу".
Наталя Петрівна - молода вчителька, яка з сестрою приїхала з Полтави працювати на Західну Україну в сільську школу.
Михайло - сільський хлопець, який був учасником УПА.
На прикладі їхнього сина Михася авторка розкриває діяльність підпільників, їх погляди про радянську владу, за що вони боронять українців. Його вже дорослі запитання та мамині відповіді підіймають жорстоку правду про радянську владу та нищення українського народу.

Спокойвічна війна за право бути вільним українцем, патріотизм, про трагедію народу, відданість Україні, скалічені життя. Історія, яка є такою, яка була насправді.
Авторка показує, що українці сильний народ, який бориться і ніколи не скоряється, завжди перемагає, але великою ціною.
Колись ще маленькому Михасю тато розповів казку про Червоного Змія. Казка, як порівняння тодішньої влади і повстанців УПА.

Дуже мене вразили розповіді про Рай і Пекло, про Вищу правду, Ісуса та Варраву, агітаційна листівка "В СРСР усі живуть з праці рук".
Дуже багато ще можна написати про цю книгу та історію родини, яка лежить в основі сюжету. Але найкраще буде, якщо кожен сам прочитає цю книгу. Вона дуже актуальна і в наш час, коли українець знову виборює право жити на своїй вільній землі. Це буде захоплеве читання про нас, про нашу історію та боротьбу.

✒️"Можна змусити людину плакати багатьма способами: зробити їй боляче, розповісти про біль інших, налякати її, принизити. Для цього не треба мати неабияких здібностей. А розчулити людину до сліз кількома невинними, гарними фразами, типу: "Відпливають роки, як хмарки, над нами, і отак же в полі будуть двоє йти", здатні лише одиниці", – уривок із роману Юліани Нестерович "Казка про Червоного Змія"📖

🖇Сюжетна лінія вохристою велюровою стрічкою в'ється довкола двох сестер із Полтави – Наталії та Каті, яких направили працювати у західноукраїнське село. Прогнила система під назвою "срср" проводить операції розкуркулення, ницо позбувається шляхетних українських родів, веде боротьбу з інтеліґенцією. Голіаф, втілений у лакеях режиму, розуміє свій програш: позаяк дух і пам'ять незнищенні. То ж серед його зброї: доноси, воронки, Сибір, катівні.

● На одній із упівських агіток, створеній повстанцем із Волині, котрі теж були інструментом протистояння радянській карально-репресивній системі, сарказм на кривавий лозунг "В СРСР усі живуть з праці рук"↩️

У листівці було пояснення, хто і як саме в СРСР живе з праці рук: партія — з 2-х пальців (двома пальцями – великим і вказівним – рука на малюнку тримає монету), робітники – з 3-х пальців (трьома пальцями їм складають і показують дулю), інтелігенція – з 4-х пальців (чотири пальці двох рук показують ґрати), селяни – з 5-ти пальців (простягнена рука за милістю)

📖Історія борця за Україну Михайла Демчука, котрий сорок років провів у підпіллі, а частину з них – на горищі дому своєї дружини Наталії – це історія всіх тих, котрі протистояли. Боротьба, яка триває досі: хтось ламається, а хтось продовжує голіруч тримати небо, до останнього подиху долати зло. Зло, яке віртуозно маскується як лицедій, прагне залякати, обезволити. Бо ж панічно боїться чесних, відданих, нескорених.

● Окрема вдячність письменниці за промальовані образи жінок. Ганни Стельмащук: дівчина була в лавах УПА й за це кати вирвали живцем її серце. Вчительки Наталії з Полтави, котра розуміє, що справжні вороги народу – це не доведений до самогубства методами кгб вчитель Григорій Романович, прототипом якого є дисидент Григорій Куделя, а слуги радянської влади.