Єремія Готгельф

Автором цієї повісті є швейцарський письменник та пастор, тому релігійні мотиви вчуваються при читанні повсякчас. Книга написана в середині XIX століття німецькою мовою, але швейцарськими говірками, які перекладач обіграв рясним використанням галицького діалекту. Проте не варто лякатись, якщо з ним зовсім незнайомі, примітки внизу сторінки все пояснюють. І загалом, такий хід додає колориту.

Розповідь, особливо на початку, чомусь сильно мені була схожа чи то на проповідь, чи то на притчу. А описані традиції, обряди, побут і звички селян дуже вже були подібними на українські відповідники, хоч і з певними відмінностями у деталях, звісно. Сама оповідь спершу читалася з посмішкою, адже викликала відчуття звичного й знайомого, чогось насправді досить кумедного, але розказаного з повною серйозністю.

Аж тут в одну мить оповідь круто змінилась, стала моторошною, а атмосфера - напруженою та зловісною. Історія зі світлої й позитивної перетворилась на твір в кращих традиціях класики горору. Ось тут вже стало значно цікавіше. Деякі сюжетні ходи вдавалось передбачити, але більшість видалась повною несподіванкою. Здивувала книга так здивувала.

Розповідь містить багато описів, помережана приказками, гарно описує звичаї, побут, традиції, вірування. З обрядів і реалізму на початку згодом відбувається перехід на містичні перекази чи народні міфи. Проте головна суть книги залишається незмінною - протистояння хорошого й поганого, добра і зла, протиставлення моральних цінностей і християнської моралі - нечестивості й гріховності. Все було ненав'язливо, органічно й природньо.

Словом, несподівано цікавою виявилась книга, змогла здивувати. А ще мені дуже сподобалось оформлення серії Argentum - і палітурки, і форзаців. Цікаво вийшло, доречно й інтригуюче.