У цій книжці багато про українські реалії роботи театру, а особливо незалежного. Про закулісся, виклики й рефлексії. Про досвід, який може багато кому відгукнутися, особливо якщо ви народилися і живете в Україні. Відверто, цікаво, раджу читати!

Я люблю книжки, де люди діляться своїми історіями — не як сповідь, а як спроба зрозуміти себе і час. У «Театр. Ютуб. Секс» цього щирого жесту багато. Ярослава Кравченко говорить емоційно, відкрито, іноді навіть різко — і цим викликає довіру. Але при всій емоційності мені часом бракувало глибини: хотілося не лише співпереживати, а й зупинятися на питаннях, які вона порушує і більше рефлексувати (ви можете сказати, що мені нічого не заважало це робити!) У книзі є кілька моментів, які особливо відгукнулися. Наприклад, коли Ярослава пише: «Що мене найбільше дивувало в інституті — це ставлення до грошей. Ніхто з нами про це не говорив і не вчив мислити категоріями фінансової незалежності». Ця фраза про світ, де культура тримається на ентузіазмі, знайома до болю — і не лише театралам. Як і її зізнання: «Писати і бути прочитаними, грати і бути побаченими — ось що було найбільшим щастям (а не якісь там гроші)». У цьому — поколіннєвий код багатьох, хто намагався робити щось не заради статусу, а заради сенсу. І ще одна думка, яка мені близька: «Бо найстрашніше — це люди без позиції. Простіше переконати й знайти з ними спільну мову, ніж із людиною, у якої немає позиції». У цих словах — не лише про медіа (йшлося про Телебачення Торонто), а про нас усіх. Про те, як важливо не втратити власну думку, навіть коли страшно чи втомлено. Для мене ця книжка — не стільки про театр, YouTube чи секс, скільки про спробу бути вірній собі.

Маючи класних друзів, можна читати круті книги. Так в мене сталося знайомство з книгою Ярослави Кравченко «Театр Ютуб Секс». Після того як ми відвідали презентацію книги цієї прекрасної жінки, я одразу зрозуміла, що мушу прочитати цю книгу. І не пошкодувала! Авторка у книзі говорить про своє життя, свій шлях і висновки які вже встигла зробити. Порушує теми, про які часто, здавалося б, багато хто не хоче говорити. Шлях, що довелося пройти, підкорені вершини і факапи. Особливо сподобався розділ про становлення Дикого та про ініціативу «Всі по 10». Це книга, яку читаючи, змушуєш запитати себе про місце в суспільстві, про «а чи достатньо я роблю?». У цій книзі ви не знайдете розділу, у якому б не було зворотної медалі успіху. Тут реальність. Тому раджу прочитати книгу кожному і кожній ❤️

Мені ця книга далася дуже непросто. Читання розтягнулося майже на 10 днів — і це не тому, що бракувало часу. Спершу я буквально вимучувала кожну главу. Усе через опис і акцентування в презентації саме на відкритості, самопізнанні і самоприйнятті. Для мене ж текст не став таким. Правда і відвертість на мою думку трохи по-різному емоційно забарвлені. І от саме відвертості мені не вистачило. Я часто повторюю "мені", "для мене", бо відгук — це суб’єктивне враження. І хоча особисто я залишилася дещо розчарованою, впевнена: у цієї книги буде безліч шанувальників. Нижчий бал тут скоріше через невідповідність завищеним очікуванням )) Починається все з розділу про дитинство. І я розумію, що це був не легкий період, проте у книзі описано просто поверхневою історією. Отут базар, отут корова, отут у тата настрій, а отут восьмикласницю відправили жити в незнайоме місто з незнайомими людьми. "Отак я зрозуміла..." і все. Набагато динамічнішими здалися наступні розділи. Погляд зсередини на підготовку чи створення медіапроєктів і театральних постановок, уся ця внутрішня кухня. Для людини, яка споживає кінцевий продукт й гадки не має як то робиться - було цікаво. Також тут я боролося з собою, щоб сприймати текст таким, який він є, а не таким, яким очікувала його бачити. І вже починаючи з останнього розділу було важко відірватися від читання) Не лише тому, що тема волонтерства резонує наразі більшості українців, а ще й через високий рівень соціальної відповідальності, до якого закликає (в першу чергу власним прикладом) авторка. Загалом книга дещо не виправдала моїх очікувань у плані глибини та емоційного занурення, особливо на початку. Але згодом усе вирівнялось.

Так, мені сподобалось, я захоплююсь авторкою і була упереджено позитивно налаштована) Є багато тем, щоб задуматись. Наприклад, хто ти і яке маєш значення в цій війні. В моєму житті зовсім немає волонтерства, але час і ресурс в мене є, насправді. Я дивилась всі випуски ТТ, трохи Ебауту, була на виставі у Дикому (і буду ще! В лютому на Пітьмі?), і навіть колись надсилала резюме на адміністратора Дикого) Мене не взяли, але я точно пам’ятаю приємний зворотний зв’язок, а заявок на таку посаду там точно не бракувало. Крута книжка – легка і ненав’язлива, і разом з цим так багато порушено важливих тем ? Читайте! Я була на презентації книжки, і Яся така щира і емоційна, враження стали ще більш душевними ? Захопила подружок з собою, і тепер у секті прихильниць Ярослави на одну парафіянку більше ?

Нещодавно говорили зі знайомою, що зараз не вистачає якісного спілкування. Наче купа людей навколо, а от з ким можна порефлексувати, поділитися, обговорити — немає. І здається, що «Театр, секс, ютуб» (як і сама авторка) — саме про якісне спілкування. Просто в іншій формі. Я не побачила у цій книзі себе (та й не повинна була). Зате побачила цікаву, справжню особистість Ярослави: вивчала її, цікавилася її досвідом, сприймала — а іноді розуміла, що в авторки є те, до чого мені можна прагнути, а чогось мені не навчитися (бо я просто інша). Я абсолютно, тотально закохана в перший розділ книги. Хіхікнула з «зекономлених грошей на психіатра» як результат нечастого спілкування з батьками у дитинстві (і ні, я не безсердечна мразота — просто Ярослава змогла це подати з гумором). Відчула тепло й посміхнулася з «передачок від зайчика», які привозив дідусь (я теж обожнювала передачки від зайчика). І в моїй системі цінностей глибоко відгукнулася купівля валентинок, щоб вони дісталися всім. Одним із наступних розділів була історія про театр — історія, насичена любов’ю до нього. Читаючи, я думала, що це радше повинна бути окрема книга, адже головним героєм став Театр, а Ярослава — оповідачем. Проте я немало здивувалася, коли в кінці книги зрозуміла, що вона абсолютно повноцінна. Така, якою й мала бути. На розділі про волонтерство я ледве розбирала букви крізь сльози. Емоційно він дався мені дуже важко. Я читала лише один повноцінний відгук про цю книгу — у ньому розділи про «Дикий театр» і волонтерство назвали «нуднуватими та рекламними». Моє проживання цих розділів можна побачити вище. Для мене це про те, що у «Театр, секс, ютуб» точно є свій читач. Тепер ця книга завжди буде десь на видноті. Просто щоб я пам’ятала, які люди існують.