Оцінювати подібні книги видається недоречним. Як можна оцінити чийсь описаний досвід виживання в окупації? Втім, я все ж поставила цій книзі найвищу оцінку, як данину людині, яка, загинувши від рук окупантів, зробила для України більше, ніж більшість живих нині "громадян".
Книга невелика за обсягом, складається з передмови Вікторії Амеліної, яка також загинула від рук окупантів, власне щоденника, та спогадів друзів про Володимира Вакуленка-К.
На початку вторгнення він залишився в рідному селі Капитонівці, аби доглядати сина з інвалідністю, та записував свої спостереження під час перебування в російській окупації. Передчуваючи неминуче, Володимир встиг закопати щоденник у саду та попросив батька передати його своїм, коли село звільнять від лабет русні.
Володимира Вакуленка-К. застрелили росіяни, однак убили свої ж. Адже іноді пачка сигарет з рук ворога вартує життя свої співвітчизників.
Вічна пам'ять.
Анонім
🔖 «Свій щоденник закопав під вишнею, сказавши: Віддай нашим, коли прийдуть. Батько виконав його волю: наші повернулися, от тільки син - ні» 😔
📝 Ця книга - біль і правда однієї людини з тих багатьох, яких немає з нами…великих людей, які полягли за правду, за силу волі і нескореності 🙏
Володимир Вакуленко вів щоденник від початку повномасштабного вторгнення і також, під час окупації рідного села - Капитолівки, що на Харківщині.
Так боляче від того, що він розумів, що не виживе… страшно і сумно, що його син, який має вади здоровʼя, який був поряд з батьком, тепер залишився без нього 🥺😔
Окреме дякую за поезію, як для дітей, так і для дорослих 🙏
Так болить і так сумно після прочитання 🥺💔
📑 «Не знаю чому, але мене абсолютно не лякає власна смерть, мене лякають різного роду небесні вибухи, навіть попри те, що розриви мін бачив на власні очі, як і гибель від різного роду снарядів. Якщо доля - влучити, то воно влучить, якщо ж ні, то, значить, щастить»
Такі книги залишаю у бібліотеці 🥺, як згадка, про людей, які боролися 🙏 Адже, як кажуть - автора памʼятають, допоки його читають 😌
Єдине, соромно за те, що не знала таку людину при його житті… на жаль 😞
Анонім
Книга, яка мусить бути в домашній бібліотеці. Коли донечка підросте, я неодмінно розповім їй, що автора веселих і життєствердних її улюблених віршів Володимира Вакуленка закатували росіяни.
А поки що ми щодня насолоджуємося історіями про равлика, про борщ, про зайчика, про чайника... Ця книга просякнута теплом. Дякую!
Анонім
Котолог
