Оцінювати подібні книги видається недоречним. Як можна оцінити чийсь описаний досвід виживання в окупації? Втім, я все ж поставила цій книзі найвищу оцінку, як данину людині, яка, загинувши від рук окупантів, зробила для України більше, ніж більшість живих нині "громадян". Книга невелика за обсягом, складається з передмови Вікторії Амеліної, яка також загинула від рук окупантів, власне щоденника, та спогадів друзів про Володимира Вакуленка-К. На початку вторгнення він залишився в рідному селі Капитонівці, аби доглядати сина з інвалідністю, та записував свої спостереження під час перебування в російській окупації. Передчуваючи неминуче, Володимир встиг закопати щоденник у саду та попросив батька передати його своїм, коли село звільнять від лабет русні. Володимира Вакуленка-К. застрелили росіяни, однак убили свої ж. Адже іноді пачка сигарет з рук ворога вартує життя свої співвітчизників. Вічна пам'ять.

? «Свій щоденник закопав під вишнею, сказавши: Віддай нашим, коли прийдуть. Батько виконав його волю: наші повернулися, от тільки син - ні» ? ? Ця книга - біль і правда однієї людини з тих багатьох, яких немає з нами…великих людей, які полягли за правду, за силу волі і нескореності ? Володимир Вакуленко вів щоденник від початку повномасштабного вторгнення і також, під час окупації рідного села - Капитолівки, що на Харківщині. Так боляче від того, що він розумів, що не виживе… страшно і сумно, що його син, який має вади здоровʼя, який був поряд з батьком, тепер залишився без нього ?? Окреме дякую за поезію, як для дітей, так і для дорослих ? Так болить і так сумно після прочитання ?? ? «Не знаю чому, але мене абсолютно не лякає власна смерть, мене лякають різного роду небесні вибухи, навіть попри те, що розриви мін бачив на власні очі, як і гибель від різного роду снарядів. Якщо доля - влучити, то воно влучить, якщо ж ні, то, значить, щастить» Такі книги залишаю у бібліотеці ?, як згадка, про людей, які боролися ? Адже, як кажуть - автора памʼятають, допоки його читають ? Єдине, соромно за те, що не знала таку людину при його житті… на жаль ?

Книга, яка мусить бути в домашній бібліотеці. Коли донечка підросте, я неодмінно розповім їй, що автора веселих і життєствердних її улюблених віршів Володимира Вакуленка закатували росіяни. А поки що ми щодня насолоджуємося історіями про равлика, про борщ, про зайчика, про чайника... Ця книга просякнута теплом. Дякую!

▫️Книга дитяча, а допис – далеко ні. Бо ж зараз дітям захопливо читати життєрадісні вірші Володимира Вакуленка, а коли вони виростуть і прочитають сторінки його біографії – додасться щем. Позаяк він віддав своє життя за кожного з нас, за Україну?? ✍?Так автор «Татусевої книги» із різнобарвними ілюстраціями, виконаних Наталкою Гайдою, учасник Революції Гідності, активіст і волонтер. Він не приховував своїх переконань й був принциповим там, де треба було з усіх сил утримувати власну позицію, честь. А ще дуже любив дітей: писав для них вірші та казки? ▫️ Володимир Вакуленко був закоханий в українську мову. Про це свідчить його творчість, бо у поезії космічний розмай художніх образів і метафор. Там є і кульбабенята [о так, жовтогарячі квіти пестливо можна називати саме так], персикові кульки, райдужні лисиці і розхлюпані фарби. Він був принциповий щодо вживання рідної мови. Через це, за словами матері, ставалися конфлікти з односельцями [цей факт взято із видання «BBC News Україна] ▫️ 23 березня 2022 року вдома у Вакуленка орки провели обшуки, вилучили книжки, забрали Володимира та його сина-підлітка. У той день його сильно побили, а опісля після трьох годин допиту відпустили додому. Та вже наступного дня, 24 березня, ті ж військові прийшли по письменника знову. Його тіло на узбіччі дороги виявили аж 12 травня. Тоді його опізнали було неможливо. Вже згодом експерти виявили у тілі дві кулі, ймовірно, від пістолета "Макаров" ▫️У Вакуленка був тісний зв‘язок із сином Віталієм: особливим хлопчиком, якому встановили діагноз «аутизм». Саме для нього він писав і творив дививижні світи. У тих світах не було «прильотів», нічлігів у сховищах, масових поховань, катувань. Там не було ницих московитів, їх гнилого «язика». Натомість у творах жило світло. Те, яке перемагає: ✍? «Чайнику надбили носик – Він хворіє та гундосить. Геть його замучив нежить – Чай не ллється як належить. Як його полікувати? Заварити, може, м‘яти? А чи липи, чи ромашки... Врятувати чайник важко! Плаче Леся: – Як жорстоко! Я ж штовхнула ненароком! – Витри слізки, – каже тато, – Носик можна приладнати! Ось дістав він край зі скрині... Чайник вихворівся нині.

Це книжка з мого дитинства, яку я не один раз перечитувала, а частину віршів просто знала на пам’ять. Віршики дуже швидко та легко запам’ятовуються, напевно, це тому, що описують такі знайомі кожній дитині ситуації. І тата-героя, який завжди готовий вирішити будь-яку проблему або просто побайдикувати разом з дитиною. А ще всі вірші з краплинкою гумору і з великим морем любові до дитини. Щоб там не накоїв малюк, але все описується, як гра та забавка і обов’язково з гарним фіналом. Доповнюють атмосферу дуже яскраві малюнки, хочеться їх розглядати і додумувати те, про що не йшла мова у вірші. Вже в 2022 році я дізналась, що ця книжка не проста. Вона написана спеціально для свого сина Володимиром Вакуленко, який загинув під час окупації міста Ізюм.

Сьогодні син примусив мене разів 15 підряд прочитати віршик про чайник з надбитим носиком і разів 10 про равлика, що йшов в школу. «Татусева книга» перевірку маленьким книголюбом пройшла на відмінно ? Збірка дуже світла, радісна з гарними ілюстраціями і сповнена такої особливої татусевої любові. І це, мабуть, буде найкоротший мій відгук на книгу, але більше це буде прохання купити цю книгу своїм дітям. Автор книги - Володимир Вакуленко був закатований російськими загарбниками, його тіло ексгумували в Ізюмі. У нього залишився син Віталік, якому присвячені вірші. Тому я прошу вас купити цю книгу, щоб підтримати родину автора, і щоб його творчість не була забутою.

Я не знаю, чи можна не читати цю книгу. Це щоденник вбитого росіянами письменника Володимира Вакуленко. У ньому лише 36 сторінок. Останній запис датовано 21 березня 2022 року. Через декілька днів письменника забрали росіяни і вбили. У книзі, окрім щоденника, є ще передмова Вікторії Амеліної, яка знайшла щоденник в землі, і говорила, що вона наче в середині нового Розтріляного відродження. І все це читати і знати — це біль. Але водночас це те, без чого не може бути майбутнього. Це пам’ять. Vivat чудово зробили цю книгу. Неймовірне оформлення, ілюстрації. Завдяки роботі стількох людей я наче почула голос Володимира Вакуленка, наче змогла його хоча б трішки пізнати. А отже, ніколи не забути. Раджу прочитати всім!