Вільям Ґібсон

Ця книжка - моя «особиста Говерла», і жанр, який «моє вперше».

Кібер-панк я читала вперше, зізнаюсь, мені він дається важко, тому що я всього лише геймер-початківець та й «Матрицю» дивилася всього двічі - важко малювати в уяві ті частини книги, які описують перебування героя у віртуальній реальності. Хоча автор чесно старався і детально описував мізансцени, героїв і їх переживання, ці описи допомагали намалювати картинку, але вони ж і сповільнювали читання, позбавляли динаміки сюжет. Що зовсім не є поганим.

Стосовно сюжету, то враховуючи час написання (80ті роки) - це щось неймовірно крутяцьке!!!! Я не знаю, що допомогло Ґібсону створити цілий новий світ, думаю, близько дружив з растаманами, які теж зустрічаються в книзі.
Гротескність «Нейроманта» заворожує, захоплює і примушує забути, що ти вдома на дивані. І сюжет розвивається таким чином, що і не здогадаєшся, куди ж приведе наступний поворот, як розплутаються ці «дроти», що в них заплуталися головні герої.

Виключно для фанатів =)

Розширення Всесвіту Чужих та їхніх жертв на ще декілька планет та зорельотів.

Історію можна малювати за шаблоном безкінечно, насправді.

Як і перший том, другий теж не йде, ну шо за діла такі.
Спочатку були враження ніби або автор навчився краще і гарніше висловлювати думки, або майстерність перекладача значно зросла, але потім все якось пішло поїхало і взагалі не виходило зосереджуватися на подіях, ніби читаєш, читаєш, а потім такий собі - ой, а шо я читаю, як я до цього дійшов, що взагалі відбувається спасітіпамагіті де коні де наїзники і хто кого має осідлати через лоа
Ну та й таке, мона ліза чекає