Жодна книга до цього часу не повертала мене в мою юність так, як «Гірашки» Вікторії Климчук-Длугач. Я й сама пригадала, як їздила в село на літо до бабусі та тітки, як вискакувала на ходу з автобуса, побачивши знайому зупинку з різнокольорової мозаїки. Авторка занурює нас в українське село настільки глибоко, що я ніби прожила ці три тижні разом із дітьми. Відчувала запах скошеної трави, аромат свіжоспечених пирогів із вишнею, пила домашнє кисле молоко з грудочками. Пам'ятаєте, коли спиш до обіду, довго потягуєшся, ліниво гортаєш книжку зі списку заданого на літо, а потім рвеш із грядки першу полуницю і відразу закидаєш її в рот? У цьому підлітковому віці здається, що літо триватиме вічно, що сонце ніколи не сяде, а з тобою і твоїми друзями не станеться нічого поганого. Але авторка розпочинає книгу з найважчого, адже на перших сторінках ціле село збирається на похоронах дитини. А потім вона робить неочікуваний маневр і повертає час назад. Ми отримуємо три тижні, які семеро дітей проводять разом. Одні приїхали з міста, інші місцеві. Вони проживають чудові дні, наповнені пригодами: нічні втечі через вікно, перші поцілунки, перший алкоголь, страшилки біля вогнища, ворожіння на картах і купання в річці. І над усім цим сонячним світлом уже тяжіє примарна тінь трагедії, бо годинник голосно цокає. Герої прописані неймовірно об'ємно. Кожен із них, крім хіба що найменшої Солі, живе з глибокою душевною травмою. Вони стикаються з насильством, самотністю, браком любові та зовсім не дитячими проблемами. Ця компанія стає для них єдиним прихистком, де можна скинути захисну броню, поки дорослі зайняті собою. Окрім підліткових пригод, тут неймовірно тонко вплетені традиції, звичаї нашого народу та наша трагічна історія. Авторка передає минуле через щемкі спогади старших людей, і це додає книзі особливої глибини. Читаючи, я й сама миттєво повернулася в дитинство, пригадала, як не раз сиділа в шалаші на справжньому сільському весіллі. Це книга-попередження і книга-маніфест. Вона наголошує на тому, як важливо розуміти своїх дітей, розмовляти з ними, чути їх і довіряти їм. Після фіналу мені понад усе захотілося підійти й міцно обійняти своїх дітей. Дитинство закінчується раптово. І те, з яким багажем, шрамами чи крилами, дитина вийде у дорослий світ, залежить від нашої батьківської здатності почути її тихе мовчання.

Хороша книга, рекомендую прочитати (тим більше, що легко і швидко читається). На мій погляд, її філософія - в тому, аби розкрити нам нас самих: з нашими слабкостями, силами, проблемами і рішеннями. І, звісно, - наслідками. І показати, як людство навчилось цим керувати - небезпечна солодка пропаганда. Прочитайте, не шкодуватимете!

Досить цікава книга із глибоким підтекстом. Прочиталася легко. Дуже круті ілюстрації.