Нові відгуки

Історія простої родини, що проживає у Греції, починаючи з 1930 років і до 2016 року. В центрі історії ми бачимо сім’ю: мати (хвора на шизофренію), батько (вічно відсутній через роботу) та четверо дітей. Власне в книзі ведеться розповідь від наймолодшої доньки сім’ї - Теміс. Події, що описуються в книзі поєднують особисте горе героїв (втрата житла, ушпиталення матері, рідкі відвідини батька та його жорстокість) з подіями в політичному житті (вторгення нацистів і Грецію, зрада уряду, боротьба комуністів, вторгнення британців та багато іншого). Родина Теміс поділилась на два табори: - старший брат і дівчина підтримали комуністів і вели свою боротьбу до останніх сил; брат віддав життя заради своїх ідеалів, а Теміс до останнього опиралась, але відмовилась від ідеалів комунізму заради сина; - інший брат та сестра дівчини обоє підтримували вторгення німців, вони бачили в них рятівників; Маргарет навіть втікає в Німеччину, щоб бути поряд з коханим німцем. Теміс дорослішає у нас на очах, бореться, закохується, народжує сина в таборі, повертається додому і створює сім’ю з колишнім однокласником. Роки біжать, тепер вже діти Теміс ведуть боротьбу, борються за свої права. Непроста історія, її не можна сісти і прочитати, її потрібно прожити. В сім’ї де політика викликає ненависть, де брати б’ються через погляди один одного, де на біле кажуть чорне, лише його переконання перемогли. Щось це мені нагадує: як в нашій історії так і в сьогоденні. Книга буде цікава любителям історичної прози. Я вперше читаю щось про історію Греції, тому моє захоплення не має меж.

Ще одна книга з великим серцем❤️‍🩹 Глибока й зворушлива сімейна сага, що охоплює долі кількох поколінь грецької родини, крізь призму важких історичних подій.⠀ ⠀ 🕊️Кому читати? Тим читачам, які досліджують для себе історичну складову і не бояться пропускати розповідь через внутрішнє я.⠀ ⠀ 🕊️Мої враження: я дуже довго читала, по кілька сторінок за вечір. Повʼязано це з ситуацією в країні зараз і тим, що моя кохана людина на фронті❤️‍🩹я вже зарікалась не брати книг про vійну (але такі книги є дуже важливі для сьогодення і майбутніх поколінь)⠀ ⠀ Авторка занурює нас у складну, болісну історію сучасної Греції. Через долю однієї родини авторка показує, як політичні суперечності, воєнні катастрофи та громадянські потрясіння здатні роз'єднати навіть найрідніших.⠀ ⠀ У родині Коралісів 4 дітей, а за дверима небезпека і нестабільності. З початком італійської, а згодом і німецької окупації, розлом у поглядах між дітьми стає глибшим. Старші - Танасіс і Маргарита - обирають сторону консерваторів і навіть співпрацюють з ворогом. На противагу їм Панос і наймолодша з родини, Теміс, приєднуються до лав комуністів, які ведуть боротьбу - спочатку за визволення Греції, а згодом - проти колишніх завойовників.⠀ ⠀ Особливо мене вразив образ бабусі Кораліс. Саме вона стає центральною фігурою в історії родини, мудрим і сильним стовпом, навколо якого об’єднуються кілька поколінь.⠀ Вона була серцем і душею всієї родини, на якому все трималося. У ній було стільки терпіння й тепла, що, здається, лише завдяки їй родина не розпалася остаточно. Її життєва стійкість - це окрема історія. Коли читала, як вона роздобувала їжу під час окупації, як мовчки згладжувала конфлікти між онуками - це боліло. І водночас надихало.⠀ ⠀ Пізніше цю силу підхопила Теміс - одна з онучок. Її життєвий шлях був неймовірно важким і тернистим. Але вона вистояла. Як і бабуся - не зламалася, не стала жорстокою попри весь біль.⠀ ⠀ Ця книга - нагадування. Про те, що історія має значення. Про те, як важливо знати й пам’ятати. І як небезпечно - забути.⠀ ⠀

«Ті, кого любиш» — книга, яка залишає після себе гіркий, довгий післясмак. Вікторія Гіслоп дуже делікатно й водночас болісно розповідає історію бабусі Теміс, яка, дивлячись в очі онукам, відкриває їм правду про своє минуле — про війну, втрати, біль і зраду. Їх четверо, рідні брати та сестри, колись єдина родина, опинилися по різні боки прірви: Танасіс і Маргарита обрали фашизм, Теміс і Панос — комунізм. Я не змогла підтримати нікого. З кожною сторінкою я лише все глибше розуміла, як безжально ідеології нищать не тільки країни, а й серця. Я читала, відчуваючи дивне спустошення — ніби спостерігала за катастрофою, яку не зупинити. Особливо боляче було спостерігати за тим, як Танасіс і Маргарита, засліплені своїми переконаннями, відверто зневажали власних брата і сестру. Їхні вчинки викликали у мене не просто обурення — в якийсь момент я відчула до них справжню ненависть. Найстрашніше у війні — це коли ворогом стає та людина, яку ти ще вчора любив. Ця книга — не просто про історію Греції. Вона про зламані долі, про біль розлук і про любов, яка інколи виявляється безсилою перед ненавистю. Читати важко. Забути — ще важче.

Чим більше читаю про людей, тим більше маю сумнівів, чи є в нас щось божественне. Не в одній окремо вибраній людині, а взагалі. І якщо ви думаєте, що нравственна дупа з'явилася саме під час нашої війни, то мушу вас розчарувати. Людство постійно перебуває у такому стані, просто на деякі яскраві сторінки людства ми не звертали уваги, бо воно нас не стосувалося. Тому не дивуймося, коли і зараз відбувається подібне. Бо що ми знаємо про Грецію? Не про давню, а про Еладу 20 століття. Про що? Це сімейна сага, у якій розповідається історія однієї родини від прабабусі до правнуків. Але головною героїнею є менша донька. У родині було четверо дітей, але усі вони були дуже різні. Неправильне виховання та життєві обставини зробили з них майже непримиренних ворогів. Двоє мали праві погляди, ще двоє — ліві, вони вважали себе комуністами, хоча розвиток ідеологій відбувався поступово. "Чому б, питала вона подумки, Ісусові не бути на боці комуністів? Хіба він не хотів рівності між людьми?Вони часто бували в церкві, й вона була певна, що священник говорив саме про це". Бабуся, як могла, зменшувала протистояння між дорослими дітьми і була надійним стовпом для родини. Потім таким стовпом стала і Теміс. Але перед тим була окупація Греції, смерть людей, голод, звільнення... І нова війна — громадянська, де обидві сторони діяли з неймовірною жорстокістю та безжальністю. Співчувати не було кому — усі винні. Але коли одна сторона перемогла, переможці повели себе не просто по-варварськи, у мене бракує слів (а це буває дуже рідко) для визначення, навіть по-звірячому не пасує, бо звірі не отримують задоволення від тортур і безкарності. Це суцільний жах!!! Але на цьому біди Греції, а отже і цієї родини не закінчилися. Втім я хочу, щоб ви про це прочитали самі. Бо не можна цього не знати, не можна не розуміти, і, не дай Боже, повторити. Прочитала на одному диханні. Не лягала спати, доки не завершила, бо так хотілося пересвідчитися, що надія є!