Знаєте це відчуття, коли книжка така тоненька, а питань до неї стільки, що з них можна скласти цілу другу частину? Загалом, вона потрапила мені до рук не випадково, хоча вийшла друком ще у 2019 році. Наскільки пам’ятаю з університетських часів, уже тоді книга спричинила певний резонанс у політологічній спільноті – і, безперечно, не дарма. Особливо цікаво було читати її тепер, крізь призму шести років, що минули від моменту публікації.
З позитивного – ностальгія за університетом, що виникла під час читання. У книзі я знаходила як близькі, так і кардинально протилежні власним думки – і це, безперечно, цінно.
А тепер – чому «ні»:
1. Основна ідея твору не узгоджується з його змістом. Це породжує відчутний внутрішній дисонанс.
2. Деякі абзаци – справжній сюрреалізм. Автор уживає специфічну термінологію, не пояснюючи її належним чином. Постає питання: хто, власне, цільова аудиторія цієї книги?
3. Публіцистичний стиль. У цьому випадку я надаю перевагу науковому викладу, адже особливо дратує елемент популізму, зокрема у вигляді «сучасних інтерпретацій».
Тим, кого цікавить ця тематика, щиро рекомендую звернутися до першоджерел – Донцова, Міхновського, Сціборського. Ця книжка справді читається значно легше, однак її головна вада – надто очевидна суб’єктивність автора, яка проступає вже з перших сторінок.
Мені не відгукнулося. Протягом читання зростало невиразне, але тривожне відчуття нетолерантності – з присмаком шовінізму, расизму та ксенофобії. Упереджене ставлення автора простежується майже в кожному розділі. Ось лише декілька цитат:
1. «Головна цивілізаційна біда – в червивості самої цивілізації, у загниванні моралі, ідеології, світосприйняття».
2. «“Білі” (поки що білі)… Якщо демографічні, зокрема міграційні, тенденції не зламати, то через століття Європа буде небілою й нехристиянською – з чужою культурою».
А його пропозиція стримувати народжуваність в Африці за допомогою «кращої пропаганди та контрацептивів»… тут я навіть не знаю, як коментувати. Огида й відраза лише посилилися.
Я завжди скептично ставлюся до відсутності належного оформлення джерел. У цій книжці деякі з них не просто викликають сумніви – вони відверто бентежать.
Так буває: перше враження виявляється вирішальним. І початок цієї книги, на жаль, убив мій інтерес до подальшого тексту. Лише під кінець автор подекуди почав викликати симпатію. Мені здалося дивним, що він жодного разу не згадав лібертаріанство – течію, яка цілком відповідає сучасному баченню суспільного устрою. Зате політкоректність у його висловлюваннях узагалі відсутня.
Маленька, кишенькова книжка на один раз. Вона дала змогу освіжити деякі політологічні думки – і на тому все.