Василь Симоненко
Якби не самвидав, ми, можливо, ніколи не змогли прочитати вірші Василя Симоненка. За життя поет видавався неохоче, і причина цьому — жорстка цензура радянської влади. А далі доля внесла свої корективи — Василь Симоненко прожив лише 28 років. Тож як жив цей поет і як, навіть попри короткий життєвий шлях, перетворився на натхненника цілого покоління шістдесятників?
| Роки життя | 8 січня 1935 – 13 грудня 1963
|
| Місце народження | с. Біївці, Лубенський район, тодішня Харківська область
|
| Освіта | ННІ журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
|
| Діяльність | поет, журналіст, новеліст
|
| Псевдонім | В. Щербань, С. Василенко, Симон
|
Біографія Василя Симоненка
Василь Симоненко народився в 1935 році в селі Біївці Полтавської області. Вихованням його займалися мама і дідусь, який і прищепив хлопчику любов до літератури. У школі Василь Симоненко був не лише відмінником, а й зразком наполегливості: кожного дня він йшов близько 18 кілометрів, щоб потрапити до школи.
Закінчив школу із золотою медаллю та вступив на факультет журналістики Київського державного університету імені Шевченка. Після закінчення університету Василь Симоненко переїхав до Черкас, де працював журналістом у місцевих газетах “Черкаська правда” та “Молодь Черкащини”.
Саме у Черкасах він і зустрів своє кохання — Людмилу, яку ніжно називав Люся-малюся або Люсьєн. Друзі згадували, що привернути увагу дівчини Симоненко зміг за допомогою трояндового вина. Під час одного з відряджень у місті Тальне, Василь Симоненко почув легенду про садівника, який напоїв княжну цим напоєм і закохав у себе. Цією хитрістю він вирішив скористатися й у своєму особистому житті, тому й навчився готувати вино з троянд.
Увагу радянської влади Василь Симоненко привернув, коли став учасником Клубу творчої молоді — осередку культурного та дисидентського руху, куди також входили Алла Горська, Василь Стус, Ліна Костенко, Іван Світличний. Клуб ініціював пошуки місць масового поховання жертв сталінських репресій та пропонував зробити їх національними місцями скорботи та пам'яті. Такі ініціативи кидали виклик офіційній політиці радянської влади.
У 1962 році, після сутички з буфетницею ресторану, яка відмовилася продавати йому цигарки, Василя Симоненка затримує міліція. Це сталося абсолютно безпідставно — міліціонерам вистачило лише одного погляду на редакційне посвідчення Симоненка. У кімнаті міліції поета жорстоко побили, завдавши непоправної шкоди хребту та нижній частині спини. Це серйозно вплинуло на його здоров'я, і вже через рік, у 28 років, він помер від раку нирок.
Творчість Василя Симоненка
Творити Василь Симоненко почав ще в студентські роки, але через жорстку цензуру влади видаватися не міг. За життя побачила світ лише одна його збірка віршів — «Тиша і грім», а також казка «Цар Плаксій та Лоскотон». Вже цього доробку було достатньо для того, щоб утвердити поета як символ шістдесятництва. Наступні збірки Василя Симоненка виходили вже посмертно.
- Задивляюсь у твої зіниці: у збірці найпопулярніші вірші Василя Симоненка, його казки та студентські доробки.
- Не заколисуй ненависти силу: вся художня проза Василя Симоненка, а також уривки з його листування з найближчими родичами та друзями.
- Про папери, засідання і живинку. Статті, рецензії, нариси: журналістські публікації Василя Симоненка.
Цікаві факти про Василя Симоненка
- У 1965 році творчість Василя Симоненка намагалися посмертно висунути на здобуття Державної премії України імені Тараса Шевченка, але спроба виявилася марною. Лише у незалежній Україні, у 1995 році, Василь Симоненко був відзначений цією нагородою.
- За деякими версіями, побиття Василя Симоненка відбувалося за наказом Миколи Хрущова, якому не сподобалися його сатиричні вірші про владу.
- Активно видавати твори Василя Симоненка почали за кордоном, і саме це призвело до 15-річної заборони на друк його робіт в Україні.
Відверто про головне.
Особливо хочу відзначити оформлення збірки від А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА. Неймовірне, воно не лише доповнює зміст, а й підкреслює атмосферу поезій.
Для мене найбільше значення має вірш "Лебеді материнства". У ньому стільки тепла й мудрості! Це той твір, який хочеться перечитувати й вивчати напам’ять, щоб нагадувати собі про важливе: любов, рідний дім і вірність собі.
Цю збірку неможливо прочитати за раз. Її варто читати повільно, вчитуючись у кожен рядок, щоб відчути всю глибину і щирість Симоненка. Брати у руки, коли хочеться відповісти для себе на важливі питання, бо поезія - це не тільки приховані сенси, а, перш за все, відчуття. Для мене це більше, ніж просто книга — це розмова з поетом, який і сьогодні надихає любити, вірити й бути сильним.
Завдяки цьому виданню ми отримуємо можливість знову зануритись у чудовий світ його творчості. Поетична збірка "Задивляюсь у твої зіниці" — це книга з глибоким змістом, яку хочеться читати повільно, замислюючись над кожним словом і кожною комою. Кожен вірш здається таким, наче написаний спеціально для тебе, про твої думки, переживання, радості та болі, любов та мрії.
Окрему увагу заслуговує оформлення книги. Це не просто видання, а справжнє мистецтво. Книга виглядає елегантно та вишукано, з золотим тисненням на палітурці та корінці, що надає їй особливого шарму. Вірші поділені на п’ять тематичних частин, і, відкривши її, неможливо не закохатися в цю книгу.
Це ідеальна книга для будь-якого настрою, з нею можна дійсно відпочити, не треба слідкувати за сюжетом, просто і щиро насолоджуватись. Вона може стати прикрасою бібліотеки і прекрасним романтичним подарунком.
Щиро вдячна Івану Малковичу за таку прекрасну антологію.
