Нові відгуки

Що за місяць такий нецікавих книг? Я вже однією ногою в нечитуні🫠 По-перше, тут історія про азійців. Я таке не люблю. Імена для мене складні, культура зовсім не моя. Уже перший мінус. Ідея книги справді сподобалася. Напевно, в кожного є така людина, до якої хотілося б повернутися хоча б на кілька хвилин і щось сказати. Але реалізація - провал. Було чотири чи п’ять окремих історій. І кожного разу нам знову і знову повторювали правила повернення в минуле. Один раз - зрозуміло. Два - окей. Але по кілька разів в кожній історії 🫠 Самі історії для мене незавершені. Людина повертається, щоб сказати щось важливе, а за той час, який їй дають, вони або мовчать, або кажуть щось дивне. Мораль у книзі точно є, але вона явно не для нашого менталітету. Можливо, тому я її і не відчула. Єдина історія, яка зачепила — про маму й доньку. Було сумно. Для мене книга виявилась примітивною й нецікавою. Вже вкотре переконуюсь: азійська тема- точно не моє. Більше такого читати не буду. Але якщо вам таке заходить - читайте, можливо, ви побачите тут щось більше.

Хороші коротенькі історії, які змушують задуматись, чи все вчасно і правильно ми робимо в житті, чи не пошкодуємо ми про щось вже зроблене чи сказане колись. Для мене це не про подорожі в часі, а все ж про уяву людей, які в своїй голові прокручують альтернативні ситуації в минулому: а що, якби я зробила чи сказала так або так, а що, якби вчасно зупинилась чи навпаки, якби вистачило сміливості на щось, що побоялась зробити. Якщо дивитись під таким кутом, то правило про те, що теперішнє змінити неможливо, що б ти не робив в минулому, виглядає не таким вже і безглуздим. Бо насправді головне в цих історіях не подорожі в часі, а прийняті рішення після роздумів всередині себе. З мінусів назвала б незвичний стиль написання. Попри перегляд дорам, аніме чи читання манги я так і не звикла до надмірної ввічливості, вибачень, повторів, а також далеких від розуміння японських традицій) іноді в діалогах, поведінці чи діях героїв хромає логіка, але потім згадуєш, що японці в плані виявлення емоцій чи проговорюванні своїх переживань скупіші за нас, тому все стає на свої місця Загалом радила б до прочитання тим, у кого важкуватий період в житті, хто шукає чогось світлого чи надії.

Я так давно хотіла прочитати ці книги, але отримала не зовсім те на що очікувала. Обидві книги доволі маленькі, а ось кількість повторів на такий розмір дуже велика. Ці постійні правила і наголошення на них мене вже просто в якийсь момент почали неймовірно дратувати. Плюс імена важко було запам'ятати на початку і все одно потім трохи плуталась. Книги атмосферні. Багато уваги приділяється каві, особливо сорту мокко, яке там варять. Хотіла б її скуштувати і оцінити атмосферу того місця. Але саме з опису кав’ярні мені туди йти не хотілось, хоча прохолода в самий теплий день дуже спокушає. Герої в цій книзі доволі специфічні, я ні до кого не прикипіла душею. І взагалі вони мене більше дратували, ніж спонукали до переживання. Але самі історії через які персонажі мандрували у минуле чи майбутнє несли багато сенсу і над кожним я задумувалась і черпала для себе якийсь висновок. Тому як милі історії під каву раджу почитати, якщо очікуєте чогось більше, то не варто.

Спочатку не могла зрозуміти де хто з героїв, ці їх дивні імена збивали з пантелику. Після цієї книги зрозуміла що недивно що я не люблю дорами, навіть в книгах японці мені не сподобались. Задумка книги цікава, місцями було дуже шкода персонажів, які проходили через важкі події - важкі хвороби, втрата близьких, але напевно це не мій жанр, так що Оцінка низька. Книга не дуже сподобалась. Як все буває неоднозначно, опис крутий, а книга не дуже.

Щойно дочитала цю книгу. Спочатку вона не здалася мені такою цікавою, як би мені хотілося. Але, дочитавши книгу до кінця, мушу визнати, що помилялась. Вона дійсно цікава, а також-емоційна. Рекомендую прочитати тим, хто любить історії про подорожі у часі. Але тримайте носовички напоготові: під час прочитання цієї книги мені на очі наверталися сльози.

Чотири щемкі історії, які торкаються серця. У невеличкому кафе можна посидіти за філіжанкою кави і, за легендою, вирушити в подорож у часі. Щоб зустрітись із коханим чи отримати листа від чоловіка, який забув вас через підступну хворобу. Чи зустрітися із сестрою, з якою уникала зустрічей багато років... Є багато правил, яких треба дотримуватися, подорожуючи в часі, одне з них - повернутися, доки кава не охолола. Я ще зовсім не знайома з японською літературою, це перша книга. В анотації пишуть, що фанати "Дружина мандрівника в часі" оцінять. Проте, це кардинально різні історії, єдине, що їх поєднує, це подорожі в часі. Ось саме ця книга дуже філософська. На початку це були сценарії до п'єс. Скажу відверто, коли почала читати, було дуже важко звикнути до імен героїв, і перша історія мене не зачепила,  але наступні три - дуже. Остання - особливо, до сліз.

Друга книжка японського автора про маленьке кафе, де кожен, хто забажає може переміститися в часі. Але є декілька обов'язкових правил, яких треба дотримуватися, найголовніше - повернутися в теперішнє, доки кава не охолоне. Тут є чоловік зі смертельним діагнозом, що хоче побачити свою кохану; старий детектив, дружина якого трагічно загинула багато років тому; друг загиблого чоловіка, донька якого виходить заміж; син, що не зміг бути на похороні в мами - усі вони мандрують в часі. Чи стане легше їм від того? Чи не пожалкують вони про це? Скажу одразу, перша книжка мені більше сподобалася. Тут забагато повторів - кожному відвідувачу достеменно пояснювали правила по декілька разів. Дуже плуталася в іменах - Кйоко, Казу, Кійоші, Кіміко, Кійокава, Шуїчі, Йогуке... ох, голова обертом. Проте, незважаючи на деякі мінуси, кожна з чотирьох історій - у саме серце. Тому, хто полюбляє щемкі історії та екзотичні імена, раджу.

Історія з подорожами у часі при смакуванні спеціальної кави у японському кафе триває. І ось чергові чотири відвідувачі хотіли б потрапити у інший час, щоб переговорити, а часто попрощатися, зі своїми близькими. По одній подорожі на сезон: літо, осінь, зима, весна. Під час читання трьох подорожей я не могла стримати сліз: яке ж це усе-таки складне питання - прийняття смерті. Але як красиво автор про це написав! І не тільки про це. "У японській також є можливість звуконаслідувальні вирази, щоб передавати звуки та імітувальні вирази для передачі явищ, які не створюють звуки. Чи то звуконаслідувальний "сала-сала" плюскіт річки, чи "буур-буу" пориву вітру, чи то імітувальний звук "шін-шін", яким описують, як тихенько падає сніг, чи "кан-кан", що символізує падіння сонячних променів,- усі ці слова створюють особливий настрій та атмосферу". Падіння сонячних променів - це апогей мистецтва споглядання. І взагалі, дуже приємно читати такі книжки, не дивлячись на сльози, пролиті на їхні сторінки. Але ж осінь, мають йти дощі. Щиро рекомендую.