Вперше відкриваю для себе творчість Томаса Манна, а саме збірку, яка вийшла у видавництві «Лабораторія» – «»Смерть у Венеції» та інші новели»💭
Дуже радію, що вирішила познайомитися з цим автором, тому що його стиль письма та історії однозначно стануть одними з улюблених. Я доволі давно не читала настільки гарно написаних книг, тому на 100% можу рекомендувати її вам.
У дній книзі зібрано наступні новели:
– «Трістан»
– «Тоніо Крегер»
– «Смерть у Венеції»
– «Маріо і чарівник»
Мені найбільше сподобалися перша та четверта, але інші дві теж справили враження.
У книзі дуже багато цікавих думок. Поділюся частиною з них:
• Якщо людина любить рано вставати, то їй, по-моєму, зовсім не треба так зарані схоплюватися. Вся справа в сумлінні, шановна пані… Біда з тим сумлінням! Я і такі, як я, ціле життя тільки те й робимо, що намагаємося обдурити своє сумління, якось перехитрувати його й дати йому хоч малесеньку радість.
• І вони знову поринули в п’янкі мелодії містерії. Хіба любов помирає? Любов Трістана? Любов твоєї і моєї Ізольди? О, вона вічна, хай смерть не зазіхає на неї! Та й що може померти в нас, як не те, що нам заважає, що облудно розділяє тих, які злилися в одне? Любов звела їх у солодку єдність, смерть розірвала її, та хіба може бути для кожного з них інша смерть, аніж жити своїм власним життям?
• Майже все велике постало всупереч чомусь: всупереч горю і мукам, всупереч злидням, самотності, тілесній немочі, порокові, пристрасті й тисячам інших перепон.
• Немає стосунків чудніших і дражливіших, як стосунки людей, знайомих тільки з вигляду, – вони щодня, навіть щогодини зустрічаються, спостерігають одне одного, вимоги доброзичливості чи власна примха змушують їх удавати з себе холодно-байдужих, мовчки, не вітаючись, поминати одне одного.
• Адже діти – особлива людська порода, окреме суспільство, так би мовити, своя нація; скрізь, по всьому світу, на ґрунті спільного ставлення до життя вони сходяться легко й неодмінно, хоч би їхній невеликий запас слів і належав до різних мов.