Томас Манн

Томас Манн у "Сповіді афериста Фелікса Круля" створює образ зрадницького героя, який маніпулює оточуючими. Сильна сторона твору полягає в маневровій побудові сюжету та гротескному гуморі. Манн відмінно зображує тонку психологію персонажів, а також українців немирних часів, які намагаються вижити в умовах хаосу. Однак, іноді відчувається певна повільність у розвитку дії, що може бути викликане надмірним акцентом на внутрішніх переживаннях. Цей твір значно розширив межі літературної прози, увівши в неї нові сюжети та соціальні питання.

Є такі книги в яких здавалося б нічого не відбувається. Автор описує буденні ситуації та сімейні проблеми, а потім ти випадково розумієш, що перед твоїми очима пройшло життя вигаданих персонажів і ти наче поріднилася з ними.
Така історія трапилася у мене з сімейством Будденброків.
Я не довго спостерігала за розквітом цієї славетної родини, адже більшість сторінок описують шлях до занепаду, який нам обіцяє назва. Будденброки відносяться до того виду аристократії якому дуже важко даються зміни. Вся їх принциповість та гордість обумовлені тим що сімейство належать до привілейованої вестви населення і через них ми дуже чітко бачимо притаманні тому періоду правила життя.
Не знаю чому, але мені завжди було цікаво читати про ХІХ століття, тому сюжетно ця книга 💯 % моя, але емоційності в складні періоди мені трохи не вистачило. Автор про все пише дуже детально проте рівно і тільки фінальна "пригода" з Томасом Будденброком трохи вибила мене з колії😳.
Загалом, якщо вам подобається така класична класика, з доволі розміреною оповіддю, акцентом на характерах, але без неочікуваних поворотів, то я вам раджу цю книгу Т. Манна.

Вперше відкриваю для себе творчість Томаса Манна, а саме збірку, яка вийшла у видавництві «Лабораторія» – «»Смерть у Венеції» та інші новели»💭

Дуже радію, що вирішила познайомитися з цим автором, тому що його стиль письма та історії однозначно стануть одними з улюблених. Я доволі давно не читала настільки гарно написаних книг, тому на 100% можу рекомендувати її вам.

У дній книзі зібрано наступні новели:
– «Трістан»
– «Тоніо Крегер»
– «Смерть у Венеції»
– «Маріо і чарівник»

Мені найбільше сподобалися перша та четверта, але інші дві теж справили враження.

У книзі дуже багато цікавих думок. Поділюся частиною з них:

• Якщо людина любить рано вставати, то їй, по-моєму, зовсім не треба так зарані схоплюватися. Вся справа в сумлінні, шановна пані… Біда з тим сумлінням! Я і такі, як я, ціле життя тільки те й робимо, що намагаємося обдурити своє сумління, якось перехитрувати його й дати йому хоч малесеньку радість.

• І вони знову поринули в п’янкі мелодії містерії. Хіба любов помирає? Любов Трістана? Любов твоєї і моєї Ізольди? О, вона вічна, хай смерть не зазіхає на неї! Та й що може померти в нас, як не те, що нам заважає, що облудно розділяє тих, які злилися в одне? Любов звела їх у солодку єдність, смерть розірвала її, та хіба може бути для кожного з них інша смерть, аніж жити своїм власним життям?


• Майже все велике постало всупереч чомусь: всупереч горю і мукам, всупереч злидням, самотності, тілесній немочі, порокові, пристрасті й тисячам інших перепон.

• Немає стосунків чудніших і дражливіших, як стосунки людей, знайомих тільки з вигляду, – вони щодня, навіть щогодини зустрічаються, спостерігають одне одного, вимоги доброзичливості чи власна примха змушують їх удавати з себе холодно-байдужих, мовчки, не вітаючись, поминати одне одного.

• Адже діти – особлива людська порода, окреме суспільство, так би мовити, своя нація; скрізь, по всьому світу, на ґрунті спільного ставлення до життя вони сходяться легко й неодмінно, хоч би їхній невеликий запас слів і належав до різних мов.

Томас Манн дуже потужний автор. Його твори точно не всім зайдуть і я не можу на 100% сказати, що я стала фанатом, але я була вражена.

В кожній новелі стільки емоцій я відчула, хоча на перший погляд, вони моментами були, навіть, нудні. Його новели ніби одна довга симфонія поєднана різними акордами.
Я не завжди розуміла, що саме хотів передати/сказати автор, але мені сподобалось як герої розвивались/або деградували впродовж невеличкої новели. Це ніби внутрішні зміни, які проживали герої і я разом з ними. Вони шукали себе і сенс життя, і кожен по-своєму старався жити.

Деякі вислови та твердження мене обурювали, але це секундне відчуття, бо в Манна чітко усвідомлюєш, що це слова тієї епохи, саме таким було життя тоді, саме такими були думки тоді.

Книга, у якій ґрунтовно, тонко та змістовно Томас Манн показує те, як проблеми будь-якого суспільства варто шукати в першу чергу в кожній сім'ї, в кожному колективі, а вже потім зовні.

Автор відкрито описує світ німецьких бюргерів, купців, підприємців та комерсантів - тих, кого цікавило лише збагачення. І як наслідок - занепад однієї родини призвів до краху. Не лише родини Будденброків, тут символічно - історія занепаду цілої німецької епохи у часовому проміжку до Першої світової війни.

Постійна гонитва за збагаченням, фінансовим успіхом, страх не втратити досягнуте положення, виснажлива робота аби зміцнити соціальне становище своїх дітей, а насправді втягнути їх в ту ж гонитву. А досягнувши матеріального благополуччя та загальносуспільного визнання, так і не знайти відповіді: "А чи в цьому сутність життя?". Лише втома та розчарування.

Розквіт, процвітання, падіння та занепад. Одне покоління створило, наступне примножило, третє - не змогло втримати, а четвертому - вже й не потрібно. Ставлячи цілі та кар'єру в пріоритет, члени родини несвідомо забували, або ж не усвідомлювали, як втрачали особисте щастя.

Роман про те, як же важливо берегти своїх близьких (у будь-яких ситуаціях - вони наша найважливіша опора у житті) та про те, як родинні питання мають довготривалі наслідки, що позначаються якщо не на тобі, то на наступних поколіннях. Про те, як надмірна віддача себе кар'єрі або сім'ї не завжди приносить очікувані плоди. І як же важливо кожному з батьків замислитися, та зрозуміти і прийняти просту істину, що діти мають право бути абсолютними індивідуалістами та йти у житті іншими стежками. Це завжди буде актуальним.

Дійсно вражає, як Томас Манн тонко описав психологічні характери персонажів. Маючи зовсім юний вік у часи написання книги, так змістовно зобразив конфлікти різних поколінь, кризу середнього віку та тяжку ношу прожитих років. Тон автора до персонажів змінюється від їдкої іронії до зворушливої та чуттєвої ніжності. І так незвично відчувати цей контраст змін, цю багатогранність оповіді.

Нобелівська премія автора вартує неквапливого та вдумливого читання цього роману.

Я не зрозуміла Манна, але певна що є читачі, які до нього доросли, прийшла сюди аби сказати, що книга дарує тактильне задоволення - настільки її приємно тримати в руках і читати - мені було прикро із неї розлучатись. Папір, представлення тексту, обкладинка і власне самі сторінки - які не є ідеально рівно різані - дарують певний шарм цьому виданню, Лабораторії окреме дякую)