Дитяча антиутопія & якісне екологічне фентезі В дитинстві я частенько фантазувала про маленькі світи, які можуть існувати поряд з нами, але залишаються практично невидимими. Чого вартує поспостерігати за життям мурашника чи вулика, де панують свої закони та порядки, такі подібні до людських. Тож книга, де дерево - це цілий Всесвіт з населенням зростом лише 2 мм просто не могла мені не полюбитися) Але все по порядку. З перших сторінок ми знайомимося з Тобі, 13 річним юнаком, який втікає від переслідування і за чию голову пропонується величезна винагорода. Інтригує, чи не так? Поступово клубок розплутується, читачі мають змогу здійснити камбек і зрозуміти нарешті причини переслідування та зав'язку історії. Ця книга - дуже чітка алюзія на сучасне суспільство з усіма його вадами. Тут також є панівна еліта та голодранці з Нижніх Віт, більшість населення пиляють гілку на якій сидять, не задумуючись про наслідки, де вирує боротьба за свободу та рівність. Образ Тобі засвідчує, що ніколи не варто опускати рук і, що навіть у найскладнішій ситуації можна знайти вихід, якщо попрацювати власною головою. Яскравий образ Дерева, як живого організму не залишить байдужим нікого. Червоною стрічкою у тексті подаються проблеми, які сьогодні актуальні у нашому світі, як ніколи. "Єдине, чого я прагнув, - довести, що Дерево є живою істотою. Що сік - то його кров. Що всі ми - тільки гості у цьому світі". Автор дуже вдало заховав моралізаторство за динамічністю сюжетів та мудрістю діалогів, що робить читання не нав'язливим та цікавим. Для себе відмітила десяток цитат про дружбу, родинні цінності та кохання (куди ж без нього у підлітковій книзі??). "Ніхто не зобов'язує нас розповідати важливі речі друзям, та, коли ми на це зважуємося , життя стає трохи легшим." Попри певні аналогії з мініпутами Бессона та Мандрами Гулівера - мені сподобалося! Очікую, що продовження "Очі Еліші" подарує не менше яскравих вражень. Окремо хочеться відмітити чудове оформлення та якісний переклад з французької.