Тетяна Корнієнко

Я не слухаю радіо і не дивлюся музичні канали. Я люблю музику, але те, що зазвичай лунає в ефірі - важко назвати мистецтвом. Часто ловлю себе на тому, що просто не чую, не сприймаю її, а голосні звуки - навіть дратують!

🎻🎻🎻 На початку січня моя донечка почала відвідувати заняття зі скрипки і мені захотілося почитати про... музику. Саме про неї, а не про якогось композитора, музиканта чи виконавця. Але ж музику потрібно слухати, чути, відчувати, а не читати....
🎼🎼🎼 Дуже вчасно мені до рук потрапила книга Espressivo. Прочитала я її на одному диханні. Спочатку 3 години під час денного сну малечі, а потім не могла зупинитися до середини ночі, коли вся родина спокійно спала.
🎹🎹🎹 Ця книга легко відгукнулася у моїй душі. Я і сама колись вперше прийшла до музичної школи, щоб навчитися грати на фортепіано. Читаючи, я ніби знову повернулася у своє дитинство і пережила перший виступ на святі першокласника, згадала радісні відчуття, коли у нас вдома нарешті оселився мій власний інструмент. Сльози першого провального виступу і радість перемог. Згадала свою вчительку, до речі теж Ірину, тільки не Веніамінівну, а Степанівну. Вона й досі працює у музичній школі, але тепер окрім навчання, виконує ще й обов'язки директора. Побачила себе за партою на уроці сольфеджіо і у другому ряду на виступі в хорі. Мій відхід від музики, а потім таке жадане повернення, бо мої пальці, звиклі до щоденної гри на піаніно, бойкотували, не слухалися мене, навіть ручку не тримали, а просилися до гри...
🎷🎺🎷 Читати цю книгу особисто мені було дуже легко. Усі ці гами, лади, тони, ритми, звуки і ноти - я ж пройшла через них, прожила цілих сім років! Читала слова - а у вухах оживала мелодія, яка грала десь у глибині мого серця...

Спеціально не розповідаю про сюжет і саму книгу. Бо як неможливо описати запах квітки - так само неможливо розказати про музику. Цікаво яке враження книга справляє на людей, що не мають музичної освіти.