Tayanna

Певне щоб зцілити власну історію, її треба тисячі разів розповісти. Потім ще тисячі разів прочитати. Потім написати власну історію (в моєму випадку ще написати купу віршів, про те як було або могло би бути).

А потім ще декілька разів пройти це все по колу, а може і не декілька.

В який момент ловиш, що вірші інші, думки інші, а ти зовсім інакше дивишся на те, що відбувалося, без своїх власних ілюзій.

Думаєш, що давно зцілив. А потім береш книгу, і розумієш, що ти йшов довгий шлях до зцілення, і там було багато сходів. І певне тільки зараз, коли читаєш історію, яка так схожа на твою легко і з посмішкою.

Ти вже більше не розповідаєш свою, але іноді все ще пишеш вірші. На історії інших реагуєш: "оо, в мене теж це було, певне це мій хороший досвід, я класно в цьому виросла". І йдеш далі жити життя.

Ця книга просто тотально тепла, і тотально схожа історія. Схожа як ніяка інша прочитана мною до. Хто купу разів чув мою, точно сказав би так само.

Мені треба була ця книга, треба була, щоб я побачила цю історію. Проживали легко і з посмішкою, і цьому усьому зрозуміла, що зцілила свою.

Я без меж вдячна авторці за цю книгу, і за її історію, її відкритість, можливість читати, відчувати, чути, прожити. 🙏💛
За можливість почути іншого, вкотре стати почутою самою собою.

Я проковтнула за пів дня.
Це було важливо, важливо зараз, і саме так.