Таня П'янкова

Коли нам у школі розповідали про Голодомор 30-х років, ми, безтолкові учні, не дуже любили то все слухати. Бо то ж було давно і нас, байдужих, воно вже і не дуже стосувалося. Тільки подорослішавши, я зрозуміла, як ненавиджу СРСР і її країну-спадкоємицю. Зараз я тільки і читаю книги про тодішню владу та всі її злочини. Щоб знати все достеменно і пам'ятати, і обов'язково розказувати своїм онукам, щоб і вони ніколи не пробачали те, що з нами, як нацією, творили ті вбивці. Те що це був геноцид немає і краплі сумніву. І дуже великий біль приносить те, що ніхто ніколи за це не буде покараний. В цьому році я прочитала 2 свої найкращі книги за життя. Не знаю, чи будуть кращі. Одна з них - "Вік червоних мурах". Цю книгу я б додала до шкільної програми. Жахливо і водночас так істинно. Моторошно і водночас так правдиво. Страшно і водночас так історично. Читайте, вивчайте, досліджуйте. І ніколи не забувайте!

Анонім

Я давно не читала такої страшної книжки. Жоден трилер не зрівняється з тією жорстокості, яку творила партія на нашій землі. Я думала, що після прочитаного ще в школі твору Василя Барки "Жовтий князь", страшнішого я вже не читатиму. Але авторка пише так пронизливо і болісно, що слів не дібрати, щоб висловити почуття та емоції. Голодомор - це наша історія і наша страшна правда. Це те, що болітиме завжди. Твори про голодомор читати дуже важко, але потрібно. Я понад рік відкладала цю книжку. Тут не можна сказати, що вона сподобалась чи ні. Вона вражаюче страшна, але читати я все одно раджу.

Анонім

1932-1933 роки. Полтавщина. Село Мачухи. Дуся разом із мамою, братом та бабусею намагаються вижити, шукаючи будь-яку поживу, але їхні тіла вже пухнуть від голоду, наливаються водою, лише доторкнись і шкіра трісне. В той самий час Соля - дружина партійного чиновника, вгамовує біль від втрати дитини, напихаючись їжею, мов гуска, й пухне від неї. Її чоловік отримав посаду в Мачухах, а дружину відіслав до місцевого санаторію, аби там вона схудла. Яким чином переплетуться долі головних героїв? Чи виживе Явдоха та її сім'я? Чи впаде полуда із очей Соломії? Одна з найважчих книг про Голодомор, які я читала. У ній стільки болю мого народу, стільки правди, що ними можна захлинутися. Та попри біль, цю книжку потрібно читати всім, а особливо тим, хто сумує за совком і чекає на його повернення. "Серце родить сльози, а вони не виливаються, доходять аж до самого горла і там пересихають..." "Мені хочеться навіки її запам'ятати, передати цю пам'ять моїм дітям через власну плоть, через кров, через спазм ока, через холод мурашиних слідів під шкірою... Щоб вони, як і я, вже не могли осліпнути, забутися, одректися цієї пам'яті, цього марева, цього болючого потворного видива".

Анонім