Тамара Айленд Стоун

Книга дозволяє по-іншому побачити життя з тривожністю й ОКР — на прикладі дівчини-підлітка. Сем має нав’язливі думки, любов до числа 3, але намагається це контролювати: займається плаванням, дружить із «Вісімкою», ходить на психологічні сеанси. Одного дня вона опиняється у «Клубі поетів», де її думки виливаються у вірші. Цей досвід змінює її зсередини й ззовні, стає своєрідною терапією, допомагає виправити помилки, знайти справжню дружбу, підтримку і кохання, прийняти себе та не боятися відкриватися іншим. ✍️📝«Ці стіни чули. Вони мене відчули, Коли інші забули. Словам дім дарували, Мені прихисток дали, Секрети мої зберігали. Плакали, слухали, веселили. Чули почергово Кожне моє слово.»

Анонім

Книга одразу зачепила мене за живе. Вона про силу слів, що можуть рятувати або руйнувати, і про те, як важливо чути одне одного по-справжньому. Кожен персонаж тут справжній, зі своїми страхами, болем і надією, і мені здавалося, що я відчуваю все, що вони переживають, разом із ними. Стиль автора дуже живий і емоційний: сторінка за сторінкою я відчувала напругу, тепло, сум і маленькі радощі героїв. Кожна репліка, кожен монолог важливий, змістовний, змушує замислитися про власне життя та відносини. Хочеться перечитувати, повертатися до деталей, які залишають слід у серці. Книга залишає відчуття того, що слова - це не просто набір букв, а сила, здатна змінювати світ навколо і всередині нас. Моя оцінка: 10/10. Емоційна, глибока і дуже щира історія, яка надовго залишається з тобою

Анонім

Я читала цю історію повільно, майже обережно, бо кожна сторінка здавалася крихкою — настільки тонко авторка передає внутрішній світ героїні. Мені сподобалося, як у книзі поєднано тишу, тривогу й надію, і як поступово слова, яких так бракує, стають містком до розуміння себе.

Анонім