Нові відгуки

Ця книжка мені сподобалась значно більше за першу в циклі. Тут на чолі стоять сарказм, самоіронія і раптом глибокі щирі прозріння про війну. Це заворожує. Дуже милі герої і трепетні їхні стосунки з життям і оточенням. На пам'ять винесла чудовий тост, який прямо в серденько: - Нехай в нас завжди буде вибір згрішити на користь милосердя, - сказав я, підіймаючи келих з вином. А подяки в книжці варті окремої поваги і щирої усмішки)).

Вчора дочитала цю дивну книжечку. Дивною вона виявилась тому, що я якось не очікувала, що вона буде дитячою😁 звісно, я можу свідомо прочитати щось підліткове, але тут, навіть прочитавши анотацію, я нічого не запідозрила. Хоча варто було б хоча б звернути увагу на обкладинку, але мене не збентежило зображення (до речі, це один з головних героїв, якщо що)😁. Не знаю, чи читала б я її свідомо саме зараз, якби знала цей факт, бо настрій в мене зараз паскудний і дитяче якось трохи не на тій хвилі. Але воно і на краще, бо в цілому книга мені сподобалась. Велику роль при цьому відіграє саме стиль написання авторки. Він впізнаваний, якийсь легкий і прикольний. Ну не знаю, які слова ще підібрати. Це вже третя книга, яку я прочитала (інших дві були вже не дитячі) і якось всі виявились вдалі. Отже, перед вами легка, весела історія про маленьку чаклунку, яка раптом опиняється втягнутою в злочин, інтриги при дворі і навіть у фінальну феєричну битву добра зі злом. І все це описане з гумором, притаманним авторці і притрушене борошном і заляпане живою закваскою Бобом (епізоди з Бобом - то взагалі моє улюблене). Тому, якщо хтось любить подібну літературу і не проти зануритись трохи в дитинство, то сміливо читайте.

"Те, що тривожить мерців" Т. Кінгфішер — цю книгу мені порекомендувало саме видавництво "Жорж" на Книжковому Арсеналі, оскільки всі їхні детективи в м’якій обкладинці я вже перечитала, і тому хотілося чогось новенького. Отже, це переписана й доповнена історія "Падіння дому Ашерів" Едґара Аллана По, і... Це ж уже було. Ви можете опонувати мені чудовим твором Ілларіона Павлюка "Білий попіл" (який, очевидно, є переосмисленням Гоголя), і будете праві. Суть та сама — взяти класичну історію і переписати її з містикою, яка зрештою пояснюється раціональними обставинами. Однак, на мою думку, І. Павлюк впорався з цим краще. Т. Кінгфішер додає до відомої історії чарівного в усіх сенсах клятвеного солдата Алекса Істона з вигаданої східноєвропейської країни. І саме він — причина, чому я дочитала цю книгу до кінця. Найбільше мене здивувало, чому авторка зробила Істона небінарною особою — це ніяк не впливає на сюжет. От геть не впливає! Окрім кількох кумедних зауважень — загалом це не має значення. Я не проти ЛГБТК+ у літературі, але, суто на мою думку, це має відігравати якусь роль (не зовсім коректний приклад, але у "Володарі перснів" Еовін, перевдягнувшись у чоловіка, використала свою жіночу силу — і це рухало сюжет). Можливо, у наступних книгах це розкриється більше. Атмосфери мені також трохи не вистачило, хоча, можливо, це через те, що читала вдень. Загалом, мені було цікаво. Якщо вам подобаються готичні боді-горори — думаю, сподобається і ця книга!

У цій книзі Т. Кінгфішер ми читаємо про містечко Розток, у якому добре ставляться до чародіїв, а серед останніх, до речі, бувають і доволі химерні таланти, як-от у Моллі-Шкапарки. Просто уявіть собі, що пряничні чоловічки можуть ожити, вклонитися, відсалютувати і потанцювати. Чомусь під час прочитання я просто таки уявляла собі флешмоб цих веселих смаколиків🥰! Та це була б улюблена різдвяна🎄розвага усіх дітей! А там ще й була партія пряників, які виконували розпусні номери😁! Але це дещо вбік від загального враження. Отже, книга, яка розпочинається фразою "У тітоньчиній пекарні лежала мертва дівчина" ☠️ відразу інтригує, а подальший розвиток події зацікавлює ще більше: 14-річна пекарка-чародійка, злісний інквізитор, недомовки щодо смертей серед чаклунського люду, небезпечний Ясно-Зелений-Чоловік, який міг бути на місці вбивства... Ця історія спочатку дещо схожа на вигадки-лякалки підлітків, але у хорошому сенсі. До того ж тут неперевершений гумор, і все це у класному українському перекладі. Читається легко, написано так, що картинки подій постають перед очима. Рекомендую для кількох годин затишного читання (зі смаколиками, звісно🧁☕️😏).

Клятвений солдат мене затягнув з перших сторінок, хоч спочатку я трохи плуталась у термінах і світі. Головний герой - найманець Шелл, який має супроводжувати археолога до старих руїн, де знайшли щось дивне. Найцікавіше те, що Шелл не звичайний солдат - у нього всередині є якась частка паразита, що дає йому виживати там, де інші загинули б. Погодьтесь, доволі моторошно-інтригуюче, чи не так? Загалом, атмосфера книги дуже напружена, і насправді - багато доволі ... гидких описів, майте це на увазі. Так чи інакше, але фінал тримає інтригу, тож читатиму далі.

Хороша книжка, швидко читається. Часом авторка описує доволі моторошні картини і хочеться дізнатись, що ж там сталось насправді. Було б круто, якби воно не було пов'язано з твором По, бо це трохи заважало.

Книга: "Те, що тривожить мерців" Видавництво: Жорж Оцінка: 5 🍄 / 5 Я взяла цю книжку, бо планувався книжковий клуб по ній. Та вже по назві було зрозуміло, що вона мені сподобається, навіть не читаючи анотації. "Мені не було відомо, як упоратися з цим видом смерті, що приходить повільно й невідворотно і, вчепившись, уже не відпускає" Історія розповідає про офіцера у відставці, Алекса Істона, що приїхав до своїх давніх друзів, бо отримав листа про те, що подруга хворіє. Головний герой відправився до їхнього старого моторошного дому, та навіть місцевість, де вони проживають, лякає до дрижаків. Відтепер йому треба дізнатися причину загадкової хвороби та повірити у неможливі речі. "Мертві залишаються мертвими. Їм байдуже" Мені дуже сподобалась книжка, вона маленька та легко читається. Я читала її вночі, що ще більше додало атмосфери та іноді навіть бігали мурашки по шкірі. Незважаючи на те, що книжка маленька, її історія прописана добре - немає того відчуття, яке зустрічається в деяких книжках, що її писали писали похапцем. А обкладинка просто шик, дійсно заворожує 😉Чесно, я ходжу та рекомендую її всім. Може дійти до того, що буду змушувати друзів її читати 😡 Думаю, вона не залишить байдужим навіть тих людей, що не дуже полюбляють трилери. Вибачте за увагу, дякую 😉

Книга: "Те, що бенкетує вночі" Видавництво: Жорж Оцінка: 4 🌑 / 5 Це продовження першої книги “Те, що тривожить мерців”, але, як мені сказали, їх можно прочитати й окремо, хоча я б радила обидві. "- Наш світ - величезний. Припускаю, що інколи деякі його частини оминають увагою. Наче Господь ходить і все підмітає, але часом пропускає якийсь закуток" Нас очікує продовження містичних пригод офіцера, де зустрінуться і деякі персонажі з першої книги. Алекс Істон повертається до свого мисливського будиночка, де його очікує "прикрасна" новина - чоловік, який доглядає будиночок, помер, проте ніхто з жителів міста не хоче розповідати деталі, як саме. Алексу доведеться дізнатися, що ж коїться в цьому містечку і яка небезпека на нього очікує. "- До наступної зустрічі, молодий грішнику! Якщо помрете раніше за мене, на вашу честь ми вип'ємо все, що є в цій країні" Друга частина не викликала такого захвату, як перша, але так само тримає тебе у напрузі “що ж там далі”. Прочитала її, як і першу, за 3 години, бо не могла відірватись. Ну і казати не треба, що рекомендую для прочитання, як і першу. Вибачте за увагу, дякую 😉