- Чому знову ми? Чому завжди - ми?
Чому знову мої сини?
- Ну, по-перше, ми - не "знову", ми -
Повсякчас.
По-друге: скільки рим існує у нас на "не згас"?
Скріншот цього уривку з вірша Світлани Поваляєвої у моєму телефоні з червня. Червня, коли на фронті загинув син поетеси Роман Ратушний. Я часто поверталася думками до них.
Тому я була готова, що збірка буде болісною. Так і вийшло.
Ця книжка передусім про війну. Про тих, хто воює і тих, хто чекає. Про тих, хто з війни не повернувся. Емоції людини, яка віддала війни найдорожче - рідну людину, але мусить жити далі. Вдягатися, готувати, писати, волонтерити. Жити. Любити.
На обкладинці винесені слова:
"Я вірю, виживе.
Але не повернеться,
Не повертаються бо з війни".
Ця фраза уже зустрічалася мені в іншій книзі, і тут вона змушує ще раз задуматися про ціну, яку платять зараз українці.
"Мінлива хмарність з проясненнями" мені гарно характеризує наше життя зараз. Найчастіше хмарно, але іноді пробиваються щасливі моменти.
"нині як і завжди усе навскоси
дихати серед нестерпної цієї краси
просто любити бо знання є любов
просто спочити коли прийде час"
"Виживуть всі: і ліниві, і ніжні,
І працьовиті, й брутальні - по парі
кожної тварі і кожної книжки..."
Збірку неможливо читати швидко - дуже концентрована. І змістом, і емоціями.
Але однозначно вартує.
Тепер у мене збільшилася кількість рядків, до яких я буду повертатися.
Анонім
