Нові відгуки

"У червні до мене завітала з Дніпра давня подруга Марина. Вона бігала кругом хати, по хаті і пищала від захвату. Коли людина вперше потрапляє в Карпати - таке буває. Її захоплювало все: краєвиди, повітря, вода, ягоди, гриби, будинок, старі глеки на полицях, банош, молоко, чебрець, арніка, коломийки". Хоча з двору моїх батьків видно гори, у мене десь така сама реакція на Карпати, як у героїні цієї цитати ;) Наші друзі купили у Карпатах хатину - і це найкраще для мене місце відпочинку. У цій книзі описана подібна ситуація: жінка придбала у гірському селі хату і знайомиться з новими сусідами. І пише про це. Нас чекає збірка про життя у горах - і про пристрасті, що там панують. Їй-бо, тут можна сценарій до серіалу написати, як у них все цікаво. Відьми і заробітчани, бабії і любителі заглянути у чарку. Авторка ділиться історіями не одного року, дозволяючи відстежити родинні зв'язки і соціальні зміни у житті своїх героїв. Розпадаються шлюби, люди їдуть на заробітки, будують будинки і народжують дітей. Сваряться і миряться. Закінчується книга замальовкою про літо 2013, коли було дуже багато грибів. Кажуть старі люди, що то до війни. Я це теж пам'ятаю. Репліки місцевих написані з вживанням діалектизмів, і вийшло дуже автентично. А ще у книзі безліч чорно-білих ілюстрацій. Це оповідь від людини одночасно зсередини, як жительки цього села - і відсторонені, бо вона приїхала здалеку.

А я теж хотіла б колись переїхати у Карпати на кілька років. "Поляна Вільча" - зацікавила мене ще з першого погляду. Як тільки прочитала анотацію, зрозуміла, що книга мені зайде. Я дуже люблю Карпати, людей, які там мешкають, цей колорит і стиль життя. І ця збірка замальовок карпатського життя перенесла мене на кілька годин туди. Я жила і помирала, спостерігала за сварками, або ж і сама брала участь у пригодах. Життя гуцулів насичене і яскраве. Тут, як сильно кохають, так само сильно і ненавидять. Вони цінують родину, справно ходять до церкви, але і не забувають скрутити дулю при зустрічі з моторошною бабцею. Цей народ мене дивує. І читати книгу було дійсно цікаво. Я не могла стримати посмішки, при комічних ситуаціях. Але водночас деяких персонажів хотілося стукнути чимось важкеньким. А під кінець, читання у мене були меланхолійні, згадувала, якими були персонажі спочатку і які зараз, хто був з нами з початку, і хто не дійшов до кінця. Знаєте, мені постійно було так дивно від розуміння того, що персонажі цієї книги - це реальні люди. Які дійсно так жили, і чинили. А авторка не просто персонаж, а реальна жінка, яка одного дня вирішила переїхати з Дніпра у Поляну Вільчу. І яка дійсно все це бачила і дбайливо записала. У мене є такі книги, які я читаю і повністю проживаю. А потім через кілька років, коли враження вистигають знову перечитую, аби відчути це ще раз. От ця книга з таких. Я рада, що зі мною трапилася ця історія. Вона на вибіркового читача. Комусь може сподобатися, когось розчарувати. Але я вдячна пані Світлані, яка таки наважилася і дозволила іншим стати частинкою її карпатського життя. А також видавництву Парасоля, з якими ця книга була першим знайомством, і дуже вдалим ❤️