Стейсі Голлс

«Фамільяри» — цікавий текст.

Одразу хочеться порівняти із «Відьмами з Варде» А. Бергман. Багато паралелей, оскільки за основу взято один історичний період — XVII століття. Якщо у «Відьмах з Варде» йдеться про інквізицію в Норвегії, то у «Фамільярах» — це Англія, Ланкастер.

Історія межує з певними таємничими фентезійними елементами — наче потроху починаєш вірити в існування відьом і їхніх ковенів. Але в певні моменти стає цілком зрозуміло, що владні чоловіки самі сіють ці плітки й наклепи на жінок.

Головна героїня молода і чуйна, але її наївність не скасовує цілком раціонального погляду на ставлення місцевих чоловіків і владних сімей до жінок, яких почали масово називати відьмами за будь-який чих чи не такий погляд.

Якщо ви прийшли за книгою, де буде історія саме про фамільярів, — то ця книга не зовсім про це. Так, є алюзії, трохи гра з читачем і його фантазією, але книга більше про жіночу спільноту, про силу підтримки у часи зневіри.

Також у післямові авторка розповідає, як саме вирішила написати цю історію (до слова, дуже схожі джерела натхнення і в Бергман, і в Голлс). За основу книги взяті реальні історичні особистості. Завжди з цікавістю вивчаю, звідки автори черпали ідеї — за це окрема дяка.

Тим не менш, хоч історія добре написана й є дебютною, мені бракувало розкриття образів головних героїнь. Були деякі сюжетні прогалини — можливо, тому, що авторка прагнула зобразити досліджені нею факти максимально близькими до історичних свідчень.

🪶 є книжки, які береш до рук, чекаючи одного, а отримуєш зовсім інше — і це "інше" виявляється набагато глибшим, ніж сподівалася. саме так вийшло з "Фамільярами" Стейсі Голлс. я очікувала магії, ритуалів і містики — а натомість отримала пронизливу, сильну і дуже людяну історію про жіночу силу, страх, несправедливість і надію.

Англія, 1612 рік. на тлі справи Пенделлських відьом молода Флітвуд Шаттлворт - дружина заможного аристократа - дізнається, що вагітна вчетверте після трьох викиднів. її роль у цьому світі зведена до одного - народити спадкоємця. все інше: почуття, бажання, страхи - не мають значення. але чергова вагітність може стати для неї фатальною. проте дівчина не кориться, шукає допомоги і знаходить її в Еліс Грей, загадковій цілительці, яку згодом звинувачують у чаклунстві.

знайомство Флітвуд з Еліс змінює все, власне, саме з цього моменту починається трансформація героїні - від наївної і покірної до жінки, яка бореться: за власне життя, за дитину, за істину, за іншу жінку, яку всі вважають"відьмою", тільки тому, що вона знає трави і має власну думку. і ця боротьба, її розвиток і ріст - одна з найкращих частин роману. дружні стосунки з Еліс стають глибокими, довірливими, сповненими взаємної підтримки. чесно, не очікувала, що роман про XVII століття буде таким теплим і... сучасним у своїй чутливості. бо тут про багато болючого: про жіноче тіло, яке не належить жінці; про вибір, якого немає; про страх перед невідомим, який перетворюється на полювання на відьом; про суспільство, де небезпечно бути "інакшою".

як на мене, авторка дуже майстерно передала дух епохи - той, від якого шкірою бігають сироти. але водночас книга дивовижно затишна. це не фентезі [так, тут є атмосфера чаклунства, містики, а назва натякає на фамільярів, але це радше символ] - тут немає магії в класичному розумінні. але тут є інше - атмосфера, що заворожує. Стейсі Голлс вміє так достовірно малювати пейзажі Ланкаширу, що здається, ніби ти сам ідеш болотом, вдихаєш вогкий туман, чуєш шурхіт трав і шепіт лісів.

"Фамільяри" - не стільки про відьомство і магію, скільки про патріархат, про забобони, про страх перед інакшістю. але також - про жіночу солідарність, про надію, про боротьбу. і хоча дія відбувається в XVII столітті, паралелі із сучасністю читаються дуже чітко: як ми досі контролюємо жіночі тіла, як боїмося тих, хто виходить за межі. словом, я читала книгу практично на одному подиху й щоразу ловила себе на думці: як багато в цьому романі про реальність, яка досі актуальна, хоч минуло триста років.

це історія, де одна жінка бореться проти системи, суспільства, обставин - і, що найважливіше, не сама. поруч із нею - інша жінка. а ще - віра у себе, у справедливість, у світло попри темряву. мій рекомендасьйон і щире бажання почитати інші книги авторки ❤️

Ця книжечка потрапила у мій віш-лист, бо я чомусь вирішила, що це фентезі, але після прочитання звісно треба зауважити, що це більше як історичний роман, з елементами фентезі) не дивлячись на це, мені більше сподобалась ніж ні !
Авторка пише про події 17 століття, на основі реальних подій і реальних людей, а це вже цікаво однозначно !)
Флітфуд, дуже молода, але при цьому неймовірно сильна особистість, яка не боїться пригод, викликів, і яка щиро хоче врятувати людину, яку майже зовсім не знає ! А загадкова Еліс, теж цікавий персонаж, чесно кажучи, я до останнього думала, що в неї теж є фамільяр (лисиця) та може я щось упустила, чи не зрозуміла, та врешті я вирішила, що вона була звичайною людиною, яка просто гарно зналася на травах) авторка, як на мене, не дає на це питання чіткої відповіді, наче пропонує нам самим вирішити, як ми вважаємо!)
А, звісно скажу ще чоловіка героїні, Річарда, спочатку він мені подобався ще більш менш, та врешті дратував майже до кінця книги, з яких причин дізнається прочитавши)
Отже, від мене рекомендація, для тих хто не шукає якихось надто динамічних подій, поворотів сюжету, а просто хоче зануритися трошки у події минулого, уявити як тоді жили у період коли майже кожну 3 жінку могли назвати відьмою, за звичайне знання трав для лікування.

Захоплива і атмосферна історія, насичена магією і великим сенсом🧚

Флітвуд - насправді я вважаю її сильною і відважною дівчиною. Як на свій вік вона пережила багато болю і страждань, але ніколи не здавалася. Вона робила все, що в її силах, аби змінити своє майбутнє і світ.

Мізогінія у цьому суспільстві процвітає серед гнилі, яку вважають святою. Я була вражена, коли у листі від авторки в кінці книжки прочитала, що ці персонажі насправді існували, а плітки про магію і відьом в тій місцевості також мали місце в історії. Це ще більше додало емоцій і підсилило враження. Ми знаємо про несправедливі полювання на відьом у ту добу і методи страти невинних. Але коли дізнаєшся, що щойно прочитала про конкретних людей - не передати словами. Починаєш наново усе прокручувати в голові...

Досі у мене залишилося багато питань щодо героїв, адже протягом читання нам давали низку натяків, які так і не прояснилися. Можливо, у цьому теж є своєрідні чари ✨

Атмосфера похмура і, можна сказати, монотонна. Але сюжету це ніяк не заважає поглинути тебе і стати частиною цієї історії ⭐

Чудовий приклад історичного роману, де можна спостерігати всю суть «полювання на відьом» і кому це насправді було вигідно. Швидко привіталась емоційно до головної героїні, вболівала за неї. Отримала задоволення.

Цю книгу я давно хотіла прочитати. Але відразу мушу зауважити, що це не фентезі у чистому вигляді, це історичний роман з елементами містики. Зілля, знання, фамільяри - усе це тут є, бо допомога потрібна багатьом. Тим більше, у 17 сторіччі. Написано про реальні події...

Молода жінка з багатої родини не може виносити спадкоємця своєму чоловікові, який, за реаліями того часу, здається їй дуже гарною партією. Єдина її надія - місцева повитуха, що допомагає їй порадою та травами. Усе б нічого, але йде полювання на відьом.

"Король не на боці жінок, котрі намагаються будь-яким способом прокласти собі шлях у житті, допомагаючи сусідам, відганяючи хвороби, намагаючись зберегти життя своїм дітям".

Поступово, крок за кроком, дівчата стали подругами, тим більше, кожна з них має свої нічні таємниці. І кожна має вірних друзів серед тварин.

Люблю такі романи, з додаванням містики, завуальованої, але дієвої, коли світлі сили допомагають нужденним. А хто ж тут справжнє породження диявола? Ті, хто заради кар'єри ладні йти не трупах. І не просто ладні, йдуть.

Чесно? Я сподівалась на глибшу історію, чи хоча б більш магічну ) А в результаті, коли я дочитала, у мене була невимовна злість. Так, розумію, що то 17 ст, але читати подібне спокійно все одно неможливо. Особливо мене ситуація з двома жінками Річарда дратувала і обурювала, а, мабуть, реакція Флітвуд на це все - ще більше. Але менше з тим, мені дуже імпонувала Еліс: від і до. Мені мало було тих відьомських історій, все якось поверхнево.

Фінал доволі примітивний, і навіть про сцену в будинку в Бартоні можна було з легкістю передбачити. Кабани в снах героїні щось дивне, бо логічного пояснення я не побачила. І ні, те, що трапилось вночі в лісі мені не пояснило ситуації. Типу її снилось те, що мало статись?) Ну таке...

Чудовий пес, до речі) От тут я постійно переживала, щоб з ним нічого не трапилось.

Що читала - не шкодую. Але якби не читала, то багато не втратила б)