У цілому мені сподобалось. Перша книга затягує атмосферою, цікавими різноманітними героями, магією та несподіваними рішеннями й ситуаціями. Тож, почавши, точно хочеться дізнатися, що ж буде далі.
Персонажі досить глибокі, кожен зі своїми особливими характерами, поглядами на життя, минулим… І це додає характеру й наповненості й самим книгам.
Із героїв мені справді подобається Євангеліна. Навіть попри її часом надмірну наївність, вона захоплює рішучістю та вірою в краще навіть тоді, коли, здавалося б, це зовсім неправильно й безглуздо. А також тим, що майже завжди прислухається до своєї інтуїції та власних відчуттів, почуттів, а не просто сліпо довіряє словам. Адже недарма кажуть: «Словами любить, а ділами губить». І значна частка правди в цьому точно є не лише в книгах, а й у житті. Окрім цього, її віра в будь-що настільки сильна, що іноді нею хочеться надихатися, щоб так само не опускати власні руки нині в нашій реальності.
Ще один герой, що запав у душу, — це Джекс. Він красивий, із палким і трохи грубим характером, насмішками в словах і з недовірою в серці до інших і до себе. Але насправді він не зовсім такий, яким хоче здаватись! Протягом трьох книг він розвивається та розкривається нам із різних боків. Хоча, зізнаюсь, мені з самого початку, було майже все дуже очевидно щодо нього. Але це зовсім не заважає насолоджуватись його особистістю, яка іноді й бісить. Як же без цього? Так, Джекс не вибив із мого серця Аарванда з трилогії Мари Вульф про сестер-відьом 😌, але невеличкий його куточок і мою прихильність завоював.
Не лишив мене байдужою і Хаос. Якщо відкинути певні його вади (не буду спойлерити, які саме, ви й так все зрозумієте, читаючи), то він може здатися чудовим чоловіком: красивим, розумним, із вогняним характером і пристрастю, але водночас стриманим і турботливим, незважаючи ні на що, або, скоріше, наперекір усьому. Здається, щось людське таки в ньому лишалось у будь-який час і в будь-якому стані.
Але, як не прикро визнавати, від завершення історії я очікувала більшого. Кінець здався мені не настільки наповненим, як історія того заслуговувала. Після останніх сторінок ніби лишився легкий присмак недовершеності. Хотілося хоча б трохи більше всього: деталей, емоцій, історії про життя головних героїв та інших жителів Півночі «після»…
Також маю відзначити, що особисто для мене іноді було трохи забагато сюжетних поворотів, які трохи стомлювали. Здавалося, що авторка хотіла додати більше екшену, але я багато разів ловила себе на думці, навіщо там потрібна та чи інша ситуація/легенда/прокляття, якщо далі суті цього розкрито не було.
Загалом серія гарна, захоплива, досить ненапряжна, поєднує в собі і звичайних людей, і магічно обдарованих, і навіть вампірів. А це не може не зацікавити. Трилогія однозначно варта гарного місця в моїй бібліотеці, і я точно ще колись перечитуватиму її, але місце найулюбленішої вона все ж не посяде.
Анонім
Я прочитала «Фінал», і чесно кажучи, це дно. З деяких дій Телли я просто кринжувала і не лише від неї, а взагалі від усього розвитку історії
Те, як вони перемогли Падучу Зірку, здається повним абсурдом і зовсім не переконує. Книга не виправдала очікувань, і я залишилася з відчуттям розчарування після всієї трилогії.
Моя оцінка: 5/10. Слабкий фінал, який псує загальне враження від серії, і після нього зовсім не хочеться повертатися до деталей.
Анонім
Котолог
