Софія Яблонська

Мені сподобалося. Якщо оцінювати саме вайб книги і те, що авторка-жінка з Європи 100 років тому їде майже дікарьом в незвідану далеку країну, щоб там знімати і фоткати, а потім ще й пише про це чи не перший українськомовний тревелог, то це ТОП. Якщо ж оцінувати саме письменницьку складову, то виклад досить обривчастий і не цільний, є відчуття незавершеності. Але загалом чудова книга. Особливо отримуєш задоволення від мови: переділ - купе, двірець - вокзал, адміністратор - шанувальник, риж - рис, румовища - руїни, нагнітки - мозолі, авіон - літак, баюра - калюжа, обрус - скатерть. Кожного разу, коли відкриваю для себе нового українського автора 30-х десь має сильно гикати шкільний вчитель з укр.літ.

Анонім

Тревелог – точно не той жанр, який очікувала зустріти в укрліт, тим приємнішим стало знайомство із цією книгою. Від неї не варто очікувати лінійного сюжету чи глибокого розкриття персонажів. Це такий собі калейдоскоп подій, діалогів, випадкових героїв, замальовок побуту, рефлексій авторки, що привідкривають завісу таємничості Китаю – такого ж незбагненного у 30-ті роки минулого століття, яким він залишається і донині. Кожна глава – це замітка про найрізноманітніші явища: піратів, продаж дітей, поліцію, землю, культуру, врешті – про життя та смерть. Софія дуже тонко відчуває цю країну, її людей, вона смілива, саркастична, із живим розумом – це і визначає настрій "З країни рижу та опію". Лише вдуматись – ця українка на початку минулого століття здійснила навколосвітню соло-подорож, зафільмувала найвіддаленіші куточки, а після ще й видала книжки, що описують цей досвід – досі вражає! Ця робота цікава вже самим фактом свого існування та непересічною особистістю авторки. Незвичний читацький досвід, що ніби огортає підвищеною вологістю і теплим сонцем гірського Юнаню, опіумним димом і запахом рису. Варта прочитання всім спраглим до далеких мандрів, незвичної репортажної прози та відкриття нових, геть нетипових сторінок української літератури. А ще, на мою скромну думку, це одне із найгарніших кольорових рішень у серії "Неканонічний канон".

Анонім

В цьому тревелозі Софія Яблонська — українська мандрівниця, письменниця, емансипантка та фотографка — глибоко занурюється в побут, традиції та соціальний устрій Китаю 1930-х років. Вона також сама подорожувала Марокко, Китаєм, Індокитаєм, і здійснила навколосвітню подорож. Її мандрівні щоденники та знімки публікувались в жіночому журналі у Львові та мали великий успіх і багато прихильників. Поселилась вона в одному з найнебезпечніших районів тодішнього Китаю – Юнані; жила та прогулювалась без охорони, а серед місцевого населення, на відміну від інших “білих”, та й взагалі не дуже підтримувала контакт з європейцями; не без хитрощів та витривалості фільмувала людей на плівку, часто псуючи фільмову стяжку через труднощі. Тут Софія прихистила спочатку собаку, а потім купила дитину (ага, саме так), курила опій та дискутувала з китайцем Кво, ночувала у святинях, милувалася рижовими полями та китайською землею, плавала на човні під час страшної повені, споглядала смертну кару піратів і ще багато-багато всього шаленого відбувалося, але це ви почитаєте (я дуже на це сподіваюсь) самі 🤭 Софія була життєлюбною, сміливою, просто таки безстрашною, спраглою до пригод, та все ж дуже розумною молодою жінкою. Ще до прочитання книги, коли я дізналась про постать Софії Яблонської, то була вражена, як вона 25-річна дівчина вирішила поїхати на інший кінець світу і ще й потягла туди з собою фотоапарат та різну техніку. Мова книги дуже красива, я дізналась для себе багато нових вживань різних слів. Софія писала дуже живо, цікаво та з гумором. – Хто бачив, щоб сама молода жінка… – Молодій, напевно, легше, ніж старій, – перебила я жартом наперекір його надто поважному настроєві. – Щоб узагалі жінка подорожувала сама по середньому Юніні, де повно піратів та різних інших небезпек! – Я, напевно, не перша і не остання… – Перед вами, може, вже були й інші, хоч це мене мало обходить… – Зате я, напевно, зовсім спеціяльно цікавлю вас, правда?! Мені приємно було кепкувати з нього, бо знала, що коли б він міг, то скоріше замкнув би мене до в’язниці, ніж дозволив би на це “божевілля”. Багато не хочу переповідати, але скажу одне – це була неймовірна мандрівка та знайомство з Софією Яблонською. Після прочитання книги хочеться лише одного: кинути всі свої негаразди, взяти фотоапарат та поїхати далеко за очі, крізь сто тисяч гірських вершків та через сто сімдесят дев’ять тунелів 👀

Анонім