Неймовірно захоплююсь Софією Яблонською - жінкою, яка ще у 30х не побоялась САМА подорожувати світом. І не просто Європою, а найвіддаленішими куточками планети: Маракеш, Камбоджа, Лаос, Балі та багато інших. Це просто не вкладається в голові, адже навіть сьогодні самостійні подорожі можуть бути викликом, а Софія здійснювала їх у часи, коли для жінки іноді вважалось непристойним просто з’являтись у публічному просторі без супроводу, не кажучи вже про мандри через півсвіту.
Конкретно ця книга розповідає про її подорож до Китаю. Софія описує свої пригоди, труднощі, з якими стикалась, і те, як сприймала іншу культуру та людей. Тут і зустрічі з китайськими піратами, і роздуми про ставлення місцевих до землі, політичний устрій, опій і багато інших аспектів життя Китаю того часу.
Анонім
Мені сподобалося. Якщо оцінювати саме вайб книги і те, що авторка-жінка з Європи 100 років тому їде майже дікарьом в незвідану далеку країну, щоб там знімати і фоткати, а потім ще й пише про це чи не перший українськомовний тревелог, то це ТОП. Якщо ж оцінувати саме письменницьку складову, то виклад досить обривчастий і не цільний, є відчуття незавершеності. Але загалом чудова книга. Особливо отримуєш задоволення від мови: переділ - купе, двірець - вокзал, адміністратор - шанувальник, риж - рис, румовища - руїни, нагнітки - мозолі, авіон - літак, баюра - калюжа, обрус - скатерть. Кожного разу, коли відкриваю для себе нового українського автора 30-х десь має сильно гикати шкільний вчитель з укр.літ.
Анонім
Котолог
